розділ 9 Звістка

Розділ 9. Звістка.

Початок весни виявився насиченим подіями. Микола Дмитрович, як і обіцяв, завалив нас роботою.  Світлані і її чоловіку я таки продала будинок і вони залишились задоволені. З’їздила  пару разів до батьків. Мама з татом були спокійні, бачучи, що їхня дочка легко перенесла розлучення. З Олегом більше не зустрічалась. А з Іринкою спілкувались переважно по телефону. Пару разів ходили з нею на каву і обговорювали місцеві новини.

Ви спитаєте :-А де Ярослав?- А я й гадки не маю!- Ми не бачились вже три  тижні. Я сумувала... напевно він ще не готовий до нових стосунків.

 Тиждень назад він подзвонив пізно ввечері , я саме збиралась лягати спати ,щоб просто розпитати в мене,як справи. Розмова була короткою, зате я ще пів ночі не могла заснути, згадуючи кожне сказане ним слово.

Ранок суботи. В багатьох людей сьогодні вихідний, а я мушу вилазити з теплого ліжка о сьомій годині, щоб на дев’яту бути в агентстві. Тому змушую себе піднятись і напівсонна прямую в ванну кімнату чистити зуби. В двері подзвонили і я швиденько накидаю халат, тому що стою в одній піжамі, і йду подивитись, хто це так зрання прийшов. Глянула в отвір  вхідних дверей . Людина, яка стояла за дверима,  мала сумний вираз обличчя. Я впізнала цього кремезного  чоловіка, тому без побоювання  відчинила вхідні двері.

-Доброго дня! – Сергій благальним поглядом подивився на мене. - Дозвольте зайти, мені потрібно з вами поговорити.

-Звичайно, проходьте.

 Запропонувала чай з бутербродами Сергію і він люб’язно погодився. Ми пройшли на кухню і Сергій сів за кухонний стіл. Я поставила чайник і діставши з холодильника всі продукти для бутербродів розпочала їх нарізати.

- Соломія, хочу спочатку вибачитись, що так рано Вас потурбував. І ще й приперся, нажаль, з не дуже хорошими новинами,- він був дуже засмучений.

- Щось сталось?- мене почало переповнювати хвилювання за життя Ярослава і Маргарити.

- Ввечері коли Ярослав повертався від вас до дому, в його машину стріляли. – Поклавши ніж на стіл, я присіла на стілець біля столу.

- Він живий?- Я відчула, як прискорилось моє серцебиття.

- Живий, але травмований. - Куля потрапила в руку і Ярослав, не справившись з керуванням, з’їхав з дороги і перевернувся в кювет. На щастя, зловмисники вирішили, що вбили його і втекли з місця аварії.

- Він в лікарні?

- Ні, Ярослав вже вдома. Кулю вийняли успішно, на благо з рукою все більш-менш. Але потрібна ще реабілітація. В нього ще був  перелам зі зміщенням в щиколотці, і глибокі порізи на лівій щоці, які зашивали.  Ярослав не повідомив Вас про свій стан, бо вважає , що Ви варті здоровішого чоловіка, а не страшного каліку на десять років старшого за Вас. – Сергій перевів свій погляд з мене на підлогу і замовк.

- Що за дурниці він верзе! Я хочу його побачити! Можна.

- Саме тому я й приїхав. Мама Ярослава просить, щоб Ви приїхали до них. Звичайно, якщо  її син Вам не байдужий і Ви хочете з ним зустрітись. Ярослав пав духом і я з його мамою  дуже хвилюємось за нього, адже так не далеко до чергової депресії. Він тільки почав жити заново і в цьому велика ваша заслуга. Ви перша жінка, якою  він зацікавився після смерті дружини. Ярослав постійно просить, щоб я щодня дізнавався, чи в вас все добре. Соломія, якщо ви не проти, то я можу Вас відвезти до нього додому. Але будьте готові, що він зараз не в найкращому настрої.

- Звичайно я поїду, я ще й за Маргаритою дуже скучила. Будь ласка ,Сергію, не викайте мені, це зайве. Зараз я одягнусь і ми можемо виїжджати.

Я одягнула джинси і легеньку кофточку блакитного кольору,зробила макіяж, накинула куртку і через п'ятнадцять  хвилин була зібрана. Своє довге волосся розчесала і закрутила в горі.

Сергій приїхав на іншій машині. Це був джип  темно- синього кольору. Коли  ми розпочали рух ,я подзвонила до керівництва і попередила, що сьогодні не зможу з'явитись на роботі по дуже поважній причині. Зустріч з клієнтами також перенесла на наступний день.

- Сергію ,скажіть а нападників знайшли? – він дивився на дорогу. Скули на його обличчі здригались від  злості.

- Ні, але є коло підозрюваних. Інформація поки що засекречена.  Ми навіть не дозволили, щоб просочилось в пресу. Вибач, Соломія, я більше не можу  нічого тобі сказати.

- Все гаразд. – я поглянула на чоловіка. - Сергію, ви ж не тільки шофер?

- Так, я ще й охоронець Ярослава Вікторовича. Але поза роботою ми просто друзі.  

Згадавши про маленьку квіточку Ярослава, мені захотілось купити для неї невеличкий подаруночок. Я постійно згадувала це маленьке чудо, з такими ніжно карими очима, як і у її тата. Сподіваюсь, Маргарита мене не забула.

-Сергію, зупиніться, будь ласка, біля торгівельного центру. Я швиденько.

Заходжу в середину магазину, а сама й гадки не маю, що купувати. Проходжу біля полиць з канцелярією і помічаю чудовий набір для малювання, в якому багато різних олівців , фломастерів і великий альбом. Вирішую купити цей набір для Маргарити. Розрахувавшись, вийшла з магазину і чую, що якась пара на стоянці біля магазину голосно свариться. Не звертаючи на них уваги, йду до машини Сергія.

- Соломія!- Повертаю голову і бачу Олега, який швидкою ходою крокує до мене. А біля його машини залишається стояти красива дівчина в коротенькому пальто із злим обличчям.

- Чого тобі? Я поспішаю!- дивлюсь на нього і розумію, що він більше не викликає  в мені жодної емоції.

- Як справи? Чудово виглядаєш. – У відповідь я просто мовчу. З машини вийшов Сергій і підійшов до нас. - Бачу часу не гаєш! Стала підстилкою для багатих чоловіків?!

 Сергій, довго не думаючи, зацідив Олегові кулаком в ніс. Олег, не втримавшись на ногах, впав на асфальтованій парковці.

-Придурок, ти мені ніс зламав! – Голосно стогнав Олег.

 Він лежав на асфальті, тримаючи рукою  ніс, з якого текла кров. А його дівчина бігла до нього, кидаючи нам різні образливі слова.