розділ 8 Одкровення

Розділ 8. Одкровення.

-Соломій, він зробив тобі боляче? Не мовчи.

Ярослав так і продовжував стояти біля вхідних дверей з сумним поглядом. А я, опершись на стіну в коридорі,не могла вимовити жодного слова. Ні, я не плакала. Не відчуваючи часу, просто дивилась в стіну навпроти. Думки одна за одною проносились в голові. Яка ж сволота, прийти, щоб з дружини зробити коханку…

 Підійшовши до мене Ярослав  торкнувся рукою мого підборіддя. Ніжно піднявши його так, щоб наші погляди зустрілись. Його красиві карі очі з хвилюванням дивились в мої, а аромат його парфумів, який я розпізнала б із тисячі, давав впевненість, що він тут біля мене. Так біля мене, справжній,дбайливий... Стоп! А як він тут опинився?

- Я вже геть нічого не розумію? Ти що за мною слідкував?- я й не звернула уваги ,що перейшла на ти. -  Звідки скільки даних про моє особисте життя?

- Соломійка, я все розповім. Тільки заспокойся,- він погладжував мене за плечі,- пробач, ти мені дуже сподобалась при нашій першій зустрічі. Я захотів дізнатись чи ти вільна. Вибач - можливо, Сергій перестарався і «копнув» занадто глибоко- але ти мусиш знати, що Олег навмисно тебе відправив відпочивати, щоб спокійно святкувати свої заручини з дочкою місцевого бізнесмена.

- Чому був потрібний  такий поспіх? Ми все одно  розлучаємось. Він мовчав і дивився ніби в самісіньку душу, побоюючись її поранити.

- Він не вартий тебе, дівчинко.

- Будь ласка скажи, якщо знаєш,- мій голос був тихим і сумним водночас.

- Вона вагітна від Олега. Її батько  заставив ,щоб вони поквапились з заручинами.

Сльози маленькими капельками почали стікати по обличчю. Я так довго хотіла малюка, мріяла про материнство, а Олег просто відсиджувався біля мене, поки шукав заможнішу жінку. Витерши сльози долонями я мовила:

- Ти ще хочеш мене поцілувати?

-Я дуже хочу цілувати тебе і зараз, повір, ледве себе стримую. Бо знаєш, від тебе в мене просто зносить « дах».

- Я більше не збираюсь чекати розлучення, щоб піти з тобою на побачення, якщо ти, звісно, не передумав.

- Ні, не передумав.

Ярослав обійняв мене і ніжно погладжував по спині. Мені було затишно в обіймах цього чоловіка.

- Але зараз тобі потрібно заспокоїтись і відпочити. А я побуду поруч. Можу сходити в магазин за м’ятним чи ромашковим чаєм.

- Не потрібно… в мене є м’ята.

 Весь цей час Ярослав продовжував перебувати в верхньому одязі. І коли до мене почало повертатись раціональне мислення, я сказала, щоб він роздягався і проходив на кухню. Тим часом пішла в ванну  кімнату і змила весь макіяж з обличчя, який потік в мене під очима. Розчесавши волосся,  заклала його в невисокий хвіст і зайшла на кухню. Ярослав стояв біля вікна та дивився в ніч. Однією рукою він спирався на підвіконня а іншу  тримав в кармані джинсів.

- Можеш помити руки а я поки поставлю чайник,- він розвернувся і на його обличчі з’явилась ледь помітна посмішка.

- Ти ще красивіша без макіяжу,- посміхнувшись,він пішов мити руки.

Мені було приємно чути такі слова, адже цей чоловік мені дуже подобався. Чай вирішила пити в кімнаті. Там в мене є маленький журнальний столик. Хотілось більш зручно сісти і спертися на м’яку спинку дивана. Викинула не допиту пляшку з під коньяку  і поклала чашки з гарячим м’ятним чаєм.

 Ми сиділи в різних кутках дивану, я підсунула під себе ноги і дивилась як, не поспішаючи,з чашок виходить пар. Ярослав, спершись на спинку дивану, дивився на мене сумним поглядом.

- Як ти опинився в моїй квартирі? Те, що ти знаєш мою адресу, зрозуміло. Але чому ти прийшов саме сьогодні,-я підняла очі і подивилась на Ярослава.

- Моя донька дуже не посидюча дівчинка. Я її виховую сам, звісно дуже допомагає моя мати , але енергії в неї більше, ніж в нас обох. Навіть нашу кухарку вона досить часто відволікає від роботи.-Згадавши веселий  характер дівчинки, я посміхнулась. - Та книжка, яку ти вибрала для моєї доньки, їй дуже сподобалась. По приїзду додому вона, насамперед,  розпочала читати її бабусі. Різним репетиторам не вдавалось зацікавити її читати, а їй восени в школу. Я зателефонував, щоб подякувати тобі, а якщо відверто, то хотів почути твій голос. Коли набрав номер і почув, що абонент поза зоною досяжності, в мені зародилось внутрішнє хвилювання і, довго не думаючи, я поїхав до тебе.

Я й забула, що вимкнула телефон. Щоб Олег не докучав.

- Ти сказав, що сам виховуєш доньку. А де її мати?- Він навіть  збліднів, плечі його опустились і він направив свій погляд на свої сплетені пальці рук, які міцно щепив. Було видно ,що йому важко згадувати минуле.

- Вибач! Можеш не відповідати. – до мене запізно дійшло, що своїм запитанням я розбудила болюче минуле Ярослава.

Не відриваючи погляду від рук, Ярослав почав розповідь. Я бачила, як важко йому давалось кожне слово, але перебивати не стала.

- Це трапилось три роки тому. Я із своєю дружиною залишили доньку із моєю матір'ю, а самі поїхали  на захід нашої країни. В нас обох було хобі скелелазіння і час від часу ми лазили по горах і скелях. Цього разу ми мали вилізти на високу скелю, яка ще була мокра після дощу, – він замовк і тяжко зітхнув. Інструктор нас попереджав ,що буде важче зачіплюватись і лізти в гору. Але ми вирішили лізти, як і решта відчайдухів, які поїхали з нами. На нас було захисне спорядження, але її воно не врятувало... - він зробив невелику паузу і продовжив.-Страховка виявилась не надійною і коли Оля зісковзнула зі скелі страховка обірвалась і дружина впала на каміння. - Ярослав почав теребити пальці, не зводячи з них погляду. - Коли вона зісковзувала,я був поряд, але не зміг до неї дотягнути руку.

Ми сиділи мовчки. Я не знала, як повести себе в цій ситуації. Це в ніяке порівняння не йшло з моєю кризою в сімейному житті. Він пережив дуже велику втрату. Ярослав тяжко зітхнув і підняв на мене очі.

-Дякую, що вислухала.  – Він встав з дивану. - Мені пора їхати, не хвилюйся Олег тебе більше не потурбує, я про це подбаю. І дякую за чай.