розділ 7 Непроханий гість

Розділ 7. Непроханих гість.

Ми сідали в Ярославову машину. Ще з попереднього разу я звернула увагу, що всередині машина була простора і пахла ніби щойно з салону. За кермо сів Сергій ,що чекав нас біля машини. Він був здивований бачити мене крокуючою в товаристві  Дорошевих. Бабуся дівчинки захотіла сісти наперед. Маргарита сіла позаду між мною і татом. Коли ми розпочали рух, Сергій навіть пожартував:

- Соломія, це Маргарита вас так довго вибирала?- ми засміялись.

 Дівчинка весело відповіла:

- Я її знайшла одразу,- обійняла мене своїми маленькими рученятами. І я, не стримуючи емоцій, поцілувала її в щічку і обійняла.

До будинку, в якому жила Іринка, доїхали швидко. Сергій всю дорогу жартував, а Ярослав, навпаки, був стриманим і мовчазним. Попрощавшись з присутніми, взялась за дверцята, щоб вийти, але Ярослав встиг вийти і  відкрити мені двері машини. Він ніжно підтримував мене за руку, коли я переступала поріг машини. Двері зачинились, а ми так і продовжували триматись за руки. Відстань між нами була непристойно мала, я навіть відчувала тепло його подиху. Запах парфумів лоскотав ніздрі і мені подобалось вдихати , чудовий чоловічий аромат.

- Соломія, ви мені теж подобаєтесь.

- Ви почули, що прошепотіла ваша дочка мені на вухо?

- Так, і зараз дуже хочу вас поцілувати, але одна пара очей  точно дивиться на нас з машини. - Як добре що надворі темно, тільки ліхтарі освітлюють територію біля багатоповерхових будинків ,і, на щастя, не було видно, як зашарілись мої щоки. – Можливо я старомодний,  але все ж запитаю: Ви підете зі мною на побачення?

Ярослав почав подобатися мені ще при нашій першій зустрічі. І тепер моє тепло в серці до цього чоловіка наростало з кожною хвилиною все більше і більше.

- Я згодна, але ви маєте знати,- зробила невеличку паузу,- я розлучаюсь. Мені хочеться вільною жінкою ходити на побачення. Тому поки, що потрібно зачекати з побаченням.

- Тоді є інший вихід.-він пильно дивився мені в очі. - Маргарита буде рада ,якщо ви прийдете до неї в гості. Згодні.

- Так, до зустрічі! І дякую за чудовий букет троянд.

Машина поїхала, а я швидким кроком попрямувала до найближчого магазину купити фруктів і солодощів до чаю.

Іринка живе на другому поверсі тому ліфтом не скористалась, а пішла сходами. Підіймаючись сходами, почула ,що в сумці задзвонив телефон. Подумала, що це мама і швиденько дістала мобільний. Ні, ну якого  дідька йому потрібно від мене о такій порі? На екрані висвітлилось « Олежка». Це колись він був Олежка, а тепер пусте місце. Виклик не прийняла, вимкнула телефон і кинула  назад до сумки.

 Іринка відчинила двері. Зайшовши в середину квартири, ми почали обійматись як підлітки ,яким по п’ятнадцять років. На наш писк прийшов чоловік Ірини з маленьким сонечком на руках.

- Ви так і будете стояти в коридорі? Проходь ,Соломія, - я скинула верхній одяг і ми попрямували в вітальню.

Було приємно знаходитись в такій дружній родині, я гралась з їхнім малюком кубиками, які принесла. Іринка з чоловіком сиділи на дивані і спостерігали за нашою грою. Про Олега подруга не згадувала, не хотіла ,напевно, псувати мені настрій. Потім Іринка вклала синочка спати і ми ще трішки посиділи на кухні, за чашкою ароматного чаю. Іринка визвала мені таксі і, попрощавшись з господарями, я поїхала додому.

Підходячи до свого під’їзду,  згадувала Ярослава ,наші ніжні дотики рук і його бажання поцілувати мене. Я теж хотіла відчути м’якість його губ ,але все це якось швидко. Пройшовши ще пару кроків, я зупинилась, побачивши машину Олега ,яка стояла неподалік. Настрій вмить зіпсувався. Що він ще  не забрав з моєї квартири? Можливо, піти погуляти, поки він не піде, а потім неодмінно зміню замок. Але тоді я буду така, як він, що втікає від незручних моментів. Рано чи пізно все одно мусимо зустрітись, тому вдихнувши повні груди повітря, пішла в квартиру. Підійшовши до вхідних дверей своєї квартири помітила ,що він навіть не потрудився  причинити повністю двері, через які пробивалось світло з коридору. Зайшовши в квартиру,  зняла пальто і роззулась. Світло горіло ще в спальні, з якої почула:

- Щось ти довго, люба. - зайшла в спальню і на дивані побачила Олега. Він сидів розсунувши ноги в сторони з чаркою в руках, на столику поруч стояла відкоркована пляшка з коньяком.

- Я тобі не люба і попрошу покинути мою квартиру. - його затуманені сірі очі не віщували нічого доброго.

- Забуваєшся, Соломія ,ти моя дружина!- Він піднявся і підійшов до мене. Від нього війнуло спиртним. Похитуючись, він продовжив. - Я люблю тільки тебе, інша мені потрібна тільки, як гаманець.

- Ось і забирайся до свого «гаманця», а мене залиш в спокої!- він боляче схопив мене за зап’ястя  руки.

-Я буду приходити коли мені заманеться, зрозуміла?

- Ти на п’яну герой! Це я бачу. А на тверезу навіть в очі  не посмів глянути. Я заглянула йому в очі і відчула жаль за дарма потраченими роками біля цього чоловіка. - Забрав від мене руку! - Але він продовжував міцно тримати.

- Як ти не розумієш, це для нас буде краще. Я розбагатію і тоді ми знову будемо разом. -  Олег іншою рукою почав гладити мене по волоссю . Ні, він скоріш був схожий на божевільного, ніж на п’яного. І мені починало ставати страшно.

- Будь ласка, іди. Зараз ти не в змозі тверезо міркувати. - я відчувала, що ще трішки і я почну плакати.

-Я хочу тебе, моя дівчинко, і не піду поки не отримаю бажаного. - він шепотів мені цю мерзоту на вухо, при цьому проводячи кінчиком язика по моїй щоці.

- Годі! Я не впізнаю тебе!- Ось живеш з людиною і нічогісінько про нього не знаєш. - Вимітайся, а то я визву поліцію!- Я не просто кричала, а волала в повний голос.

- Ти почув, що сказала тобі дівчина, відійшов від неї, негайно!- Недалеко від нас стояв Ярослав, обличчя якого виражало злість.

- Це моя дружина!- Олег відпустив мою руку і я почала розтирати місце захвату.