розділ 6 Принцеса

Розділ 6. Принцеса.

- Соломія, ти що ночувати тут зібралась?- Микола Дмитрович стояв в дверях.

- Ні, вже збираюсь,- подивилась в вікно і зрозуміла ,що й дійсно пора.

- Ану мерщій додому, мені потрібні працівники з ясною головою. - Він посміхнувся.

Додому їхати не хотілось. Я компанійська дівчина і мені нестерпно перебувати довго наодинці. Тому, поки виходила з приміщення, зателефонувала  своїй подрузі  Іринці.

- Привіт, приймете вечірню гостю?

- З радістю. Ти ж знаєш, що рідніша мені навіть за мою непутящу сестру. Ще й твій похресник ніяк не хоче засинати, от і пограєтесь.

- З радістю пограюсь. Тридцять хвилин і я у вас.

Мій похресник маленький, гарненький семимісячний хлопчик. Тому вирішила заїхати в дитячий магазин за іграшкою. Шкода, що для Іринки та  її  чоловіка не вдалось привести подарунки з відпочинку, я хотіла, щось придбати в кінці відпустки. Але телефонний дзвінок Олега змусив мене так засмутитись, що я навіть не розуміла, що я, взагалі, роблю на цьому відпочинку. Нічого не вдієш, куплю фруктів і цукерок, а для племінника іграшку.

 Для малюка хотілось якісної іграшки ,тому поїхала в найближчий фірмовий магазин іграшок. Людей в транспорті  було небагато, тому я сіла біля вікна і милувалась нічним містом. Думки про нового знайомого знову з’явились в моїй голові. Можливо потрібно подякувати Ярослава за квіти? Вони чудові і змогли підняти мені настрій, який зіпсували зранку в транспорті. Але не наважувалась навіть написати. Мені спершу з розлученням потрібно розібратись і склеїти своє серце після зради Олега. Але якщо бути чесною з собою, то не відчувала я великої втрати, можливо не таке й щасливе було це заміжжя. А можливо виною тому Ярослав, думки про якого все частіше навідували мою голову. Я настільки ретельно копирсалась в своїх думках, що ще трохи і  пропустила б свою зупинку.

Зайшовши в магазин, я, як мала дитина, була в захваті від великої кількості іграшок, велосипедів, колясок, дитячих книжок... Дівчина - консультант, побачивши мій захват, підійшла до мене.

- Доброго вечора, вам щось запропонувати?

- Поки ні, дякую, я сама.

Магазин був красивий і дуже великий з різнокольоровими кульками на стелі, гарно освітлений і стелажі  були різних кольорів. Не кваплячись, я роздивлялась вітрини з іграшками.

- Сховайте мене,- мені під пальто почала підлазити маленька дівчинка років п’яти.

- Від кого ти ховаєшся, принцесо?

Вона притулилась до мене і накрилась нижньою частиною мого пальта.

Дівчинка була одягнена в рожеве платтячко з пишною спідничкою до колін і біленьку зимову курточку, яка була розщібнута. Взуття дівчинки, як і курточка, були білого кольору.

- Я не одягну шапку і вона не хоче купити мені барабан,- дівчинка тихенько схлипувала.

- Поглянь на себе, ти ж принцеса. - я підняла пальто і глянула на дівчинку. – А хіба принцеси грають на барабанах?

- Не знаю! А чому я принцеса?- Дівчинка вилізла з під мого пальто, і задерши голову догори ,глянула на мене.

Щоб бути на рівних з маленькою дівчинкою, я присіла навпочіпки і руками почала поправляти її волосся. Воно було майже чорного кольору і гарними локонами спадало до її пліч.

- Та в тебе справжнє плаття принцеси! І ти дуже красива дівчинка.

- Я сама його вибрала. - вона взялась за спідничку з обох сторін руками і почала кружлятись.

Повернувши голову в бік проходу, я побачила, що до нас швидкою ходою прямувала жінка років шістдесяти з червоним від гніву обличчям. В руках вона тримала дитячу шапочку.

- Маргарита, люба,що за витівки!?- Вона зупинилась біля дівчинки, яка не припиняючи кружляти, весело повторювала:

- Бабусь, я принцеса ,я принцеса!

- Доброго вечора!- Після привітання я посміхнулась бабусі дівчинки.

- Доброго вечора! – Сподіваюсь, моя онучка не заморочила вам голову.

- Ні, вона прекрасна дівчинка.

- Принцесі потрібно одягнути шапочку ,нам пора їхати. Ми і так вже затримались,- бабуся взяла онучку за руку, але та висмикнула і підійшла до мене.

-Я ще не купила іграшку.

- Той великий барабан купувати ми не будемо!

- Не хочу барабан. - Маргарита глянула на мене і запитала:

- А які іграшки полюбляють принцеси?

- В принцес багато іграшок, а ще вони полюбляють читати і слухати казки, цікаві дитячі оповідання. - Дівчинка взяла мене за руку і почала кудись тягнути.

- Вирішено, купимо книгу! Іграшок в мене вдосталь.

- Люба, ми не будемо турбувати дівчину, ми самі купимо тобі книжку .- Але Маргарита не звертала ніякої уваги на бабусю, при цьому тягнула мене за руку в напрямку полиць з книгами.

Підійшовши до полиць з книгами, я помітила книгу в червоній грубенькій обкладинці, на титульній стороні якої було намальовано багато різних казкових принцес. Книга мала цікаву назву «Казки про принцес». В цій книзі були казки про Попелюшку, Русалочку, Білосніжку і багато інших казок. Тому запропонувала дівчинці саме цю книгу. І вона з радістю взяла її з моїх рук і обійняла.

Як же комусь пощастило мати таке сонечка. Я дивилась на дівчинку і раділа разом з нею.

- Тату , тату, поглянь, яка в мене книжка!- Маргарита зверталась до чоловіка, який стояв позаду мене. - Тепер мене не потрібно заставляти читати книжки, адже принцеси люблять читати!

Я повернула голову в той бік, де стояв батько дівчинки. Його карі очі пронизливо дивились на мене. І по моєму тілу пройшовся  рій мурах. Він посміхнувся і на його щоках з’явились милі ямочки, такі, як в Маргарити.

- Доброго вечора, Соломія, радий вас бачити.

- Доброго вечора Ярослав Вікторович,- він був сама досконалість, зовні так точно.

 Ярослав був одягнений в джинси і зимову куртку, з під якої проглядався синій светр. В такому одязі він був ще красивіший, ніж в діловому костюмі. Я ніби побачила його з іншої сторони і ця сторона мені була домашня, тепла і любляча.