Епілог

Біля поліцейського відділку стовпилося стільки народу, що було не пройти. Звістка про те, що злісного вбивцю, що тероризував місто, нарешті спіймали, рознеслась ще до того, як перевертні з дівчатами та злочинцем вийшли з болота. Яким чином це вийшло ніхто не зрозумів. Крейг не відпустив сліпу магіанну з рук навіть коли сів у машину, вона влаштувалася на його колінах.

Усі мовчали, під'їжджаючи до відділку. Лише Вульф вилаявся, помітивши цей натовп.

– Хлопці, оточуємо його і так йдемо, щоб із Розенті до з'ясування деталей нічого не сталося, – гаркнув він.

Амелі, побачивши натовп людей біля дільниці, лише перевірила, чи ніде не сповзли рукавички і чи не оголилася шкіра. Вульф із занепокоєнням подивився на неї.

– Усе буде добре, – прошепотіла вона і вийшла з машини.

Всюди миготіли спалахи камер, з усіх боків сипалися запитання і звинувачення в бік Розенті.

Пробравшись крізь натовп і увійшовши до відділку, перевертні розділилися. Крейг з дівчиною і Вульф з Амелі вирушили нагору в кабінет шефа, а решта провели мага в кімнату для допиту, де йому належало провести чимало часу перш ніж відправитися до камери-одиночки, ізольованої від усіх. Де він перебуватиме з браслетом обмежувачем до кінця своїх днів.

Кожен із команди думав про своє. Але всі хотіли розібратися до кінця у справі, яка лише виходила на новий рівень. Амелі знала, що її більше не пустять ганятися за злочинцями, але все одно вирішила допомагати в міру своїх сил у відділку доти, доки її не почнуть викликати на справи до Ради Магів.

Дівчина на руках Крейга стиснулася від гучних звуків і великого стовпотворіння на вулиці. Бета щось шепотів їй на вушко, намагаючись заспокоїти. Ніхто поки що не знав імені дівчини, вона, після того як її заспокоїли в тому підвалі, не вимовила й слова, лише притискалася щільніше до Крейга, і зараз його це влаштовувало. Всі ж інші не заважали їм, розуміючи, скільки всього доведеться перенести їх Беті до того, як він отримає свою порцію щастя.

Куди ж заведе нас ця справа?

****

У похмурому особняку, в одній з кімнат пролунав дзвінок телефону. Трубку підняли одразу ж.

– Так?

– Вона знайшлась... у відділку. Єдине «але» – її охороняє Бета зграї... – промовили на іншому кінці лінії і затихли.

– Добре, – пролунала відповідь, і зв’язок перервався.

Людина у кабінеті поклала слухавку і відкинулась на спинку крісла. Обличчя приховувала темрява. У цю кімнату навіть місячному світлу не було шляху.

– Ось ти й попалась, пташко... Довго ховалась, але я ще дізнаюся, де, а потім ти поплатишся. Ніхто не сміє копати під мене. І навіть той Бета не врятує тебе. Тепер я точно знаю, де ти, пташко. Потрібно буде лише зателефонувати і дізнатися, де вони її знайшли. І як вона змогла зникнути з поля зору минулого разу. А потім буде лише справа часу дістатись до цієї погані. І ніхто не врятує. Хоч як би не намагалися, вона все одно поплатиться до того, як хтось встигне навіть зрозуміти, що сталось. Пташко, пташко... сиділа б у своїй клітці, та не висовувалась, а зараз, вже не сховаєшся.

Темрява кімнати лише посилювала похмурість цих фраз. Явно відчувалося, що слова не просто стрясали повітря, і тій, кому вони адресувалися, потрібно було побоюватися. Бо людина, яка сиділа зараз у темряві, давно була готова прибрати дівчину, а тепер рішучість лише посилилася. І головне, ніхто й ніколи не зможе дізнатися, хто за всім стояв.

«Як це чудово. Навіть вона не зрозуміє, за що. Пташко, мила пташко, скоро буде занадто пізно".

****

Землі зграї Північних вовків. Спальня Альфи.

Амелі

День видався важким, тому зараз, увійшовши в кімнату, першим ділом хотілось піти в душ, а потім впасти на ліжко і заснути. І можна навіть на цілу добу. Але подивившись через плече на Вульфа, що йшов позаду, я зрозуміла, сьогодні точно не засну.

В серці остаточно розквітла квітка кохання до моєї пари. Щойно Вульф зачинив двері, то кинувся до мене, а я встигла лише повернутись до нього обличчям.

– Я так злякався сьогодні, – прошепотів він, стиснувши мене в обіймах і цілуючи шию.

Мурашки побігли шкірою, збираючись внизу живота. Мені хотілось зануритись у Вульфа з головою, забратися йому під шкіру і залишитись там назавжди. Так само як і він уже був у моєму серці, душі, у кожній думці, яка з’являлась в голові.

– Я теж злякалася, – прошепотіла я між поцілунками, якими він обдаровував мене. – Але я знала, що ти прийдеш вчасно!

Вульф трохи відсторонився і пильно подивився на мене. Його очі, які я так любила, блакитні крижинки, зараз були сповнені почуттів, про які я й не мріяла. У них вирувала така буря, що в мене перехопило подих.

– Ніколи не сумнівайся в цьому. Я завжди прийду до тебе. Ти – сенс мого життя... – він замовк, притулившись до мого волосся губами. – Для мене ти найважливіша за все, я готовий померти за тебе, – залишивши поцілунок на маківці, Вульф знову подивився мені в очі й серйозно вимовив. – Я кохаю тебе.

Подих перехопило. Після сьогоднішнього дня все відчувалось гостріше. Зараз ці слова звучали набагато чіткіше, ніж раніше. Я лизнула пересохлі губи, і потягнулась до нього, зупинилась на мить, не цілуючи і промовила:

– Я кохаю тебе.

А потім притиснулась до нього поцілунком. Говорячи ним усе, що не могла сказати словами. Все, що не вкладалося в прості, але такі важливі «я кохаю тебе». Я казала цим поцілунком усе, що відбувалося в моєму серці й думках. І коли він відповів з тим самим запалом, зрозуміла, що Вульф зрозумів мене. І сам говорив про те саме.

Я усвідомила, що моя пара була подарована мені самою Богинею. Обрана моєю магією. Дана за все, що я пережила, і за все, що тільки буде пережито. Вульф був моєю другою половиною. Частиною моєї душі. Загубленою і так раптово знайденою... Він все, що мені було потрібно в цьому житті. І неважливо, скільки ще мені треба буде пережити і що виникне на нашому шляху, Вульф залишиться назавжди найважливішою частиною мене.