5 Розділ

Відділок міста Расанда

Вульф Сноу

Вовк почав дряпатись в грудях, я шикнув на нього і спробував заспокоїти, але виходило погано. Я здогадувався про причини, і коли Амелі відчинила двері кабінету, біла, як смерть і навіть трохи тремтяча, я зрозумів, що відчував її вже настільки добре, як я не сподівався ще роки два точно. Вона сказала всього декілька слів:

– Я знайшла його.

Але мені одразу ж захотілось вберегти її від будь-якого зла, як зовнішнього, так і внутрішнього. Мій вовк був згоден зі мною. Безпека пари – це найважливіше в житті для перевертня. Тому я підійшов до Амелі, обійняв її, відаючи частку своєї сили, щоб підтримати. І дати знати, що вона не одна, що є дехто, завжди готовий підтримати.

– Так, нашого вбивцю звати Ерік Розенті, і він психічно хворий.

Сем тихо пирхнув, на що я трохи оскалився. Що він собі дозволяє? Але потім трохи притих, коли він пояснив, до чого було те фиркання. Так, за час пошуків я наслухався, що багато магів з того списку були або вбивцями, або психопатам... а, можливо, і тим, й іншим. Я сильніше притиснув до себе Амелі. Ось як її допускати до слідства? Так, я розумів, що на ній був захист від магії, але вовку це ж не поясниш, та і я був далекий від магічних штук, тому мені було не зрозуміло до кінця, як якийсь амулет міг захистити від ворога.

– Ну, що? Тепер ми знаємо, хто він, але де його шукати, ось питання? Ми не можемо його відчути, тому що, по факту, він знаходився далі того місця, де коїлось вбивство.

Після сказаного Амелі почала переступати з ноги на ногу і коситись на годинника. І я одразу щось запідозрив, але вирішив почекати. Вона і сама скаже, коли наважиться.

– Я знаю, де... Але не скажу, поки на кожному, хто буде брати участь в полюванні, не буде такого самого амулету. Вони захистять вас від його магії.

Я тихо гиркнув. Нам не потрібні ніякі амулети, ми перевертні, бійці, ми і так зможемо взяти мага. Хлопці підтримали мене в цьому.

– Магії крові ніхто не може протистояти! На те вона і магія крові! Тому, або шукайте його самі і помирайте, або надягайте амулети.

Амелі розсердилась, і я навіть не хотів уявляти чим мені це загрожує. Та й загалом, якщо подумати, серед жертв вбивці вже була одна вовчиця. Це означало, що дійсно ніхто не міг протидіяти його силі, адже вовчиці в зграї виховувались и тренувались нарівні з самцями. Нікому не давали поблажок. Вовки повинні були бути сильними і спритними, якою б не була стать. Тому я кивнув.

– Добре, але де ми візьмемо стільки амулетів разом, не розоривши при цьому поліцейський відділок?

Амелі посміхнулась, наче тільки і чекала цього питання, а я розслабився... сварки з парою не передбачалося. Вона підійшла до телефону і подзвонила бабусі. Так, мабуть, все ж не дуже мені щастило, бо у травниці на мене була образа. Але, сподіваюсь, вона зійде нанівець тепер, коли я – пара її онуки.

Вовки почали збиратись: хтось брав з собою зброю, хтось складав папери, сподіваючись ще щось вичитати в звітах. Я ж обійняв Амелі і повів її на вихід. Всі інші наздоженуть нас. Крейг, правда, також вийшов одразу з нами. Ну що ж, добре, схоже, до кінця слідства нам не побути з Амелі наодинці. Зате у моєї пари буде подвійний захист від злочинців. Зараз мене все влаштовувало.

Хлопці розбилися по декількох машинах. Та, на котрій приїхали ми, тепер була повна. За кермом був я, поруч сиділа Амелі, а позаду сиділи Крейг і близнюки, котрі всю дорогу смішили мою пару. Я був задоволений, коли бачив її посмішку і сподівався, що буду викликати в неї таку ж радість завжди.

Я показував дорогу, тож їхав попереду. Коли ми звернули на потрібну вулицю, я одразу побачив привітно усміхнену жінку на під'їзній дорозі. Її я ще не бачив, але за рисами обличчя здогадався, що це була мати Амелі.

– А вона що тут робить? – В голосі моєї пари не було обурення, тільки безмірне здивування, і як тільки я зупинив автівку, вона вистрибнула з салону, навіть не дочекавшись, коли вийдуть усі інші. От же невгамовна.

Я тихо рикнув і вийшов слідом за нею. Буду знайомитись з мамою. Амелі ж з моєю вже знайома.

Амелі

Вийшовши з машини і краєчком вуха почувши рик пари, я трохи посміхнулась, але одразу ж стала серйозніше. Якщо мама була тут, це означало, що щось не так, і в неї була якась інформація для слідства.

Мама рідко виходила з дому, та і в головному будинку була не так часто, проводячи більшість часу з батьком. Вона заходила або в особливих випадках – як коли сказала мені взяти участь в слідстві, тим самим підштовхнувши мою зустріч з Вульфом, – ну або іноді без причини, але це бувало настільки рідко, що не рахувалось.

Я підійшла до неї, побачивши, що вона щось стискала у долоні.

– Привіт, мамо, а що ти тут робиш?

Вона посміхнулась, як завжди, дуже сонячною посмішкою і, відвівши погляд від групи перевертнів, котрі вже вийшли з автівок, повернулась до мене.

– Вирішила зустрітися з донькою. Чи не можна?

– Матусю, щось не схоже на те, що ти просто прийшла зі мною побачитись.

Мама подивилась а мене, наче дивлячись у душу.

– О, ти відкрилась своєму вовкові, – посміхнулась вона вже більш нормально.

Я почервоніла, зніяковівши. Дійсно, з моїх же ще ніхто не знав. Хоча всі вже були в курсі, хто моя пара, мама розповіла спочатку мені і бабусі, а потім ця новина розійшлась далі. Але коли вона розповіла усім цю новину, я все ще приховувала свій запах. А тепер ми з Вульфом офіційно були разом. Мама усміхнулась і повернулась до перевертнів.

– Вітаю вас, проходьте всередину, – вона вказала рукою на будинок, де бабуся вже відчинила двері, запрошуючи усіх.

Вульф підійшов до мене і, обійнявши, тукнувся носом в волосся, вдихаючи мій аромат і заспокоюючись ним. Наче навіть секунда без мене робила його порожнім і нервовим. Мама з посмішкою дивилась на нас, і я бачила – вона була щаслива, що донька знайшла своє щастя. А потім Вульф трохи відпустив мене і повернувся до моєї матері.