4 Розділ

5 травня

Землі зграї Північних Вовків. Спальня Альфи

Амелі

Прокинулась я від відчуття пильного погляду, котрим мене вивчали, і легких погладжувань щік, губ, шиї. І хоча мозок давно не спав, я не могла себе змусити відкрити очі. Тому що, можливо – лише можливо, – це все витівки мого розуму і поруч нікого не було. Але потім, дуже швидко, перед внутрішнім поглядом пробігли вчорашні події, і я, відкривши очі, різко сіла в ліжку. При цьому мимоволі підбивши руку Вульфа, котрий вже був в людському вигляді.

Ніжність іскрилася в його очах, що дивилися на мене. Він глибоко втягнув в себе повітря і прикрив очі, а на губах розквітла посмішка. Страшно приємно було його бачити таким... щасливим. І чому я раніше не наважилась розповісти йому правду? Ах, так... тому що він би заборонив мені брати участь у розслідуванні, що він і зробив.

– Добрий ранок, – гарчащі нотки ковзнули в голос Вульфа. – Як спалося?

В цей момент я знітилась. Тому що на мені була лише спідня білизна і футболка. Перед вовком було не так соромно, він же вовк, що він міг зробити? А ось перед Вульфом-людиною було ніяково. Хоча я і розуміла, що в майбутньому він побачить і більше. І соромитись сенсу не було, але все ж це відчуття нікуди не зникло.

– Добрий, чудово спалося… тепло, – додала я з посмішкою.

І справді було тепло, хутро вовка зігрівало мене більшу частину ночі, а інший час, як я зрозуміла, зігрівало тепло гарячого тіла вже обернувшогося Вульфа.

Він посміхнувся і привстав.

– Це добре.

Він нахилився до мене, м’яко штовхнув мене і я знову лежала на спині. Пара схилився ще нижче, дивлячись похмурим поглядом. Та-а-ак... мабуть, Вульф зовсім не забув, що підштовхнуло його вчора до переверту в екстреному порядку.

– А тепер побалакаємо про твій скритний характер і участь в розслідуванні.

Я відвела погляд, не бажаючи зустрічатися з його похмурими очами кольору неба. Занадто засуджуючим був вираз, що застиг в них.

– А ми, що, не вирішили? – намагалась я, але Вульф перервав мене.

– Ні, зовсім не вирішили... нас перебив мій вовк, – він нахилився до моєї шиї, вдихаючи і говорячи трохи приглушено.

І от що мені треба було йому відповісти?

«Я все одно нікуди не дінусь і візьму участь в розслідуванні»?.. Тоді знову матиму справу з вовком, хоча це не так вже й погано.

– Я ж вже пояснила, чому не розповіла тобі про те, що ми пара. Що ще треба? Визнаю, це була не краща моя ідея, але раз вже все вирішилось тим, що ти дізнався, то можна і пробачити мене, – я, всупереч не бажанню дивитись в очі Вульфу, все ж зустрілася з ним поглядом і приголомшено застигла.

Ні сліду похмурості, лиш ніжність і любов, а на губах бешкетлива посмішка. Ось як, він вирішив мене дражнити? Ну добре.

– Добре, це ми вирішили, але про твою участь в розслідувані запитання відкрите. І я дуже не хочу, щоб ти брала в ньому участь, ти ж повинна мене зрозуміти.

Так, я, можливо, розуміла, але це зовсім не означало, що я була готова згодитись з його точкою зору. Я повинна була брати участь... цей маг намагався залякати мене! Він тільки цього й добивався, щоб я пішла зі слідства. Бажав, щоб його жертва тремтіла і лякалась кожної тіні, але я не доставлю йому такого задоволення. Ні за що!

– А ти повинен зрозуміти, що я не піду зі справи... я повинна довести її до кінця. Прошу... зрозумій мене. Потім я буду займатися таким лише за наказом старійшин, що, сподіваюся, буде не часто. Але цю справу я повинна довести до самого кінця, прошу, – голос переривався від емоцій, які я відчувала в цей момент. Все змішалось: відчай, надія, страх, кохання, нетерпіння. Весь цей коктейль відчуттів зараз бурлив в мені, відбивався в голосі.

Важко зітхнувши, Вульф подивився кудись убік, наче обмірковуючи мої слова, а я вирішила додати, щоб остаточно переконати його:

– До того ж, Старійшини ніколи не віддадуть списки не магам, тому я потрібна вам.

Він усміхнувся, знову поглянувши на мене.

– Шантажистка. Добре, ти з нами до кінця, але без мене й кроку не зробиш, а якщо мене нема поруч, то будеш біля Крейга. Якщо ослухаєшся – відстороню від справи, – чітко сказав він, вглядаючись мені в очі, начебто намагався знайти там докази того, що я буду діяти по правилам.

Я ж від радості, що мені не довелося сваритись зі своєю парою, підвелась і обняла його, з усією тією подякою, що наповнювала мене в цей момент.

– Дякую, обіцяю, що не відійду ні на крок від тебе, – і від повноти почуттів поцілувала Вульфа.

Наш перший поцілунок. Поцілунок як пари. Почуття пронеслись крізь моє тіло розрядами, від губ і до кінчиків пальців. Я завмерла на мить, не знаючи, що робити далі, але Вульф вже перехопив ініціативу, продовживши поцілунок. Взявши все під свій контроль. І ось мить – і я вже лежу на спині, а він схилився наді мною, з жадобою цілуючи губи, наче ставив тавро на мені в такий спосіб. Показуючи всім і кожному – і в першу чергу мені, – що я належала йому. І я була зовсім не проти, а лише за, тому відповідала на цей поцілунок не менш пристрасно.

Коли поцілунок закінчився, ми обидва задихалися. Вульф знову утнувся носом в те місце, де шия зустрічалась з плечем. Я ж, важко дихаючи, намагалась проштовхнути більше повітря в легені.

– І ще одне, в мене є умова... – його голос був хрипким і трохи лоскотав шию, але, думаю, якби я зараз заговорила, то мій був би таким саме.

Лише в цей момент я усвідомила, що саме ми зробили. Спочатку думки забігали в голові зі скаженою швидкістю, але потім заспокоїлись і упорядкувались. Ну справді, що такого... ми ж з ним були парою... тими, кого доля підібрала одне для одного назавжди.

– І що ж це за умова? – посміхнулась я, коли зрозуміла, що мій голос дійсно так само хрипкий, як і його.

Вульф глибоко вдихнув і перевів подих, а потім підняв голову і подивився мені в очі.

– Я поставлю на тобі мітку... але поки тільки її, все інше, потрібне для зв’язку, зробимо потім, – він відвів погляд на мить, а потім знову подивився на мене. – Я б дуже хотів провести весь ритуал до кінця, але через десять хвилин прийде Крейг... а я не хочу робити таке поспіхом.