3 Розділ

4 травня.

Землі Зграї Північних Вовків.

Вульф Сноу

Ранок видався метушливим. Маделін, котра прибирала і готувала в мене, як сказилася. Все питала:

– А хто до тебе переїжджає, Альфа? О, дівчина. А яка? А що за дівчина?

І так по колу. Інші члени зграї теж підтягнулись. І чому їм не жилося спокійно? Зібрав усіх і пояснив, що до мене переїде магіанна Амелі, котрій потрібен захист у зв’язку з нашим розслідуванням. Це трохи притупило їх ентузіазм, але коли я сідав в машину, то почув тихе зітхання мами, котра розмовляла в цей час з Маделін.

– Ох, а я вже так сподівалася, що син знайшов свою пару... Давно вже треба, а то ходить самотній, як же так можна.

– Та-а-ак, – протягнула Маделін і вони обидві пішли в дім.

А я здивовано захлопнув дверцята машини і поїхав у відділення. І що це було? Батьки ніколи не лізли в моє особисте життя, а тут таке.

Я намагався не зациклюватись на цьому. Заїхав у відділок, доповів про все, що вчора сталося шефу. Він схвалив моє рішення забрати Амелі до зграї.

– Це буде для усіх зручніше. Якщо, як ти кажеш, їй треба буде працювати в архіві, то хтось з твоїх хлопців може одразу відвозити магіанну туди і бути з нею, не заїжджаючи у відділок.

Мені не хотілось казати, що цією справою я займатимуся сам, тому я просто кивнув і вийшов від Алекса. Емілія розкладала щось на столі. Я відчув запах її фірмових кексів.

– О, Вульф, – усміхнулася вона мені. – Пригощайся випічкою і скажи іншим, хай заходять, поки шеф усе не забрав собі, – підморгнула вона.

Я взяв парочку кексів і спустився у відділ. Хлопці одразу повернулися до мене і принюхались.

– Так, Емілія принесла кекси. Тому, якщо хочете, йдіть, беріть.

Вовки, як голодні звірі, одразу зірвалися з місця. І лише Крейг, сміючись, пішов повільно.

– Ти йдеш до магіанни? – Запитав він, підходячи ближче.

Я кивнув, відкусивши великий кусок кексу. Краща випічка в місті. Крейг зупинився біля мене.

– Коли зберешся їхати, скажеш мені? Поїду з тобою...

Я тряхнув головою.

– Навіщо це? – Гримнув я.

– Просто, – знизав він плечима і також вийшов з кімнати, піднімаючись нагору до вампірші.

От чорт. Мені це зовсім не подобалося. І що робити? Та нічого, спробувати не звертати на це увагу. Зайшовши в свій кабінет, я зібрав папери, взяв запасного ключа від будинку, котрий зберігався тут, і вийшов. Хлопці вже потроху поверталися у відділ, останнім зайшов Крейг.

– Їдемо зараз, – сказав я.

– Добре...

І навіть не зайшовши в кімнату, Крейг розвернувся і попрямував на вулицю. Я повільно пішов за ним. Ми одразу виїхали зі стоянки для поліцейських. Крейг мовчав усю дорогу, я також нічого не казав, розмірковуючи, навіщо це Беті треба було їхати зі мною? Можливо, йому сподобалась Амелі? Мій вовк незадоволено підняв голову і гиркнув. Але навіть якщо справа була в цьому, це не було приводом показувати свої почуття на роботі... Бурчав я в своїх думках.

Звернувши на вулицю Амелі, я почав трохи скидати швидкість і біля її будинку зовсім зупинив машину. Крейг вискочив назовні, наче за ним чорти гналися, а вовк всередині мене все більше лютував. Йому не подобалося, що Бета, можливо, буде фліртувати з Амелі. Дідько!

Я постукав в двері головного будинку, але мені ніхто не відчинив, тому, обійшовши дім, ми пішли до житла Амелі. Там вона і була, сиділа з бабусею в своїй кімнаті, а поряд стояла сумка з речами, більше тієї, що вона забрала учора в головний будинок. Я ввійшов не стукаючи, і дами одразу повернулися до мене.

– І що ти тут робиш? – Спитав я.

– І тобі добрий ранок, Вульфе, – усміхнулась вона, а потім повернулась до Бети і, посміхнувшись, привітала і його. – Я речі збирала, і я не одна, як ти можеш побачити. – Вона кивнула на бабусю, а я скептично підняв брову. Чим би вона допомогла, якщо б на Амелі напали? Мабуть, бабуся розпізнала мою міміку.

– Молодий чоловіче, не недооцінюйте травниць, – суворо сказала вона і встала з дивану. – Ну що ж, дівчинко, раз за тобою вже приїхали, піду попрацюю в садку, – сказала вона, дивлячись на Амелі. І, поцілувавши її в щоку, пройшла повз нас, суворо дивлячись на мене.

Крейг мило попрощався з бабусею Амелі, а потім повернувся до мене, усміхнувшись. Ну, так, можливо, я щось не те сказав. Але зараз мені було все одно. Ця дівчина піддала себе небезпеці і я не збирався бути з нею м’яким. Вовк рикнув в знак протесту, але я, як і раніше, не збирався звертати увагу на його дивну поведінку.

– Зібралась? – Я дочекався кивка Амелі. – Тоді пішли, ми їдемо на землі зграї, – сказав, а потім задав питання, яке мене цікавило. – А навіщо ти речі збирала? Вчора ж щось взяла в головний будинок.

Амелі лукаво подивилася на мене і, посміхнувшись, пройшла повз із сумкою, і тільки потім заговорила.

– Передчуття в мене було, що мене все одно відведуть кудись під охорону.

– Дозвольте, я понесу сумку? – Запропонував Крейг, і вона, знову мило посміхнувшись йому, віддала речі, а в мене нутрощі скрутило.

Ну, добре, передчуття, так передчуття. Я мовчки вийшов слідом за ними і почекав, поки Амелі зачинить двері на ключ, й тільки тоді ми всі разом пішли до машини. Сумку прибрали в багажник, а Амелі розмістилася на задньому сидінні. Крейг сів спереду, а я за кермо. Варто мені було завести двигун, як дівчина заговорила.

– Давайте, спочатку заїдемо до Архіву, щоб не гаяти час, – сказала вона, і я згодився з її розумною пропозицією.

– Показуй куди їхати, - сказав я, вивертаючи кермо і виїжджаючи на головну дорогу в районі магів.

Амелі

Коли ввечері я пояснила все бабусі, вона налякалась. Мама, котра зайшла на вечірній чай, заспокоїла її тим, що моя пара захистить мене. Але коли я сказала, що він ще не знає, що я його пара, почались найшвидші збори різноманітних амулетів по всьому будинку задля моєї безпеки. Добре, що в нас з давніх часів лежав амулет для захисту від магії – бабуся колись робила для татка, – і мені він зараз був дуже потрібен.