40. Збори майстрів

У зал увійшов Алістер, і всі затихли. Оркестр теж замовк. Правитель Феєрії виглядав не менш елегантно та ошатно, ніж його гості. З-під чорного піджака виглядала чорна атласна сорочка. Штани сиділи на ньому бездоганно, а лакові туфлі блищали.

Таша мимохіть задивилася на розодягненого франта. Весь цей час вона бачила його недбало вбраним у якісь шкіряні жилетки, прості вільні штани та льняні сорочки… А зараз він виглядав дуже стильно.

- Вітаю вас, майстри великої та прекрасної Феєрії! Брати і сестри! Ми всі шукали насолоди від життя. І ми отримали її. Тут, у Феєрії. Ми вільні творити у цій країні, не обмежуючи себе. Це є абсолютне щастя. Щастя, яке ми ділимо на всіх і не забуваймо ділитися з нашими підданими! Інакше цей світ був би надто нудним. Ми знайшли тут сенс життя і даруємо його іншим. Хай живе Феєрія!

- Хай живе Алістер! Хай живе Феєрія! – пролунали гучні вигуки присутніх.

Таша з цікавістю розглядала всіх гостей, які рівним хором голосів підтримували свого правителя, дивлячись тільки на нього. Все-таки Алістер був неймовірно харизматичною і привабливою особистістю, раз зумів об'єднати таку різношерсту компанію єдиною метою. Таша й сама мимоволі зловила себе на думці, що хоче дивитись на нього та слухати, не відриваючись. Тим часом Алістер продовжував свою промову.

- Сьогодні ми зібралися у цій залі, щоб обговорити наші успіхи. Після чого зможемо розпочати неформальну частину нашого вечора. Отже. Перейдемо до справи. Маршали чотирьох провінцій! Прошу зробити доповіді! Хай будуть вони чесні та точні!

Вперед вийшли чотири майстри: дві жінки та двоє чоловіків, серед яких Таша вже була знайома з Егоном та Амалою. Вона і почала першою свій звіт.

– Жителі Північної провінції за останній рік значно примножили свої блага. Для підтримки рівноваги я підняла податки до скарбниці. Натомість звела для своїх підданих крижаний палац з катком, вирішивши проблему з набридлими розвагами та помірним кліматом. Скарг на державний устрій і мене, як правителя, не надходило. Щодо проблем провінції, це брак предметів розкоші, таких як коштовні прикраси та автомобілі.

Далі Таша не слухала. Її увагу привернула ще одна знайома постать. У кутку кімнати непомітно стояла Яра в довгій шовковій сукні ніжно-лілового кольору. Волосся її було зібране в пучок і прикрашене діадемою, що поблискувала в яскравому світлі. Темно-сливова помада робила її обличчя суворішим. Вона не посміхалася і була дуже спокійною. У її вбранні не було нічого особливого, але виглядала вона так благородно і витончено, що просто неможливо було дивитися кудись ще, крім неї. Тонкі пальці стискали в руках шнурок від оксамитової сумочки, яку вже бачила Таша. Там зберігалася її колода карт. Схоже, вона ніколи не розлучалася з ними. Хоча дивно було б уявити, як вона могла б скористатися ними на подібному заході. Не на фуршетному ж столі гаданнями займатися?

Яра немов відчула пильний Ташін погляд і теж подивилася на неї. Вони зустрілися очима. Таша, як загіпнотизована, все одно не могла перестати дивитись на Яру. Та кивнула їй на знак вітання і трохи посміхнулася краєчком губ. Таша відповіла тим самим. Їй хотілося підійти до неї, але вона стояла далеко і пробиватися крізь натовп було незручно.

Тим часом Амалу змінив із доповіддю Еґон. Його Таші вже було цікаво послухати. Еґон вийшов уперед, прочистив горло і почав свою розповідь. Говорив він повільно та впевнено, дивлячись то на Алсітера, то в зал. Таша розглядала його елегантний фрак і все ніяк не могла позбутися відчуття, що все одно бачить перед собою його голе спітніле мускулисте тіло.

- У Східній провінції процвітають виноробство та овочівництво. Жителі моїх міст, як і раніше, лідирують у цих галузях, забезпечуючи всю країну найкращим вином. Населення справно сплачує податки. При цьому в моїй провінції вони не підвищувалися кілька років. В цьому немає необхідності.

«Хм.. Ну ще б пак! Залишилося тільки податки бідолахам підвищити ... », - обурилася Таша, але у себе в думках.

- Скарг від моїх підданих не надходить. Вони щасливі та всім задоволені. Східна провінція процвітає.

«Оце так брехун! Що процвітає, то це розпуста і вакханалії в його резиденції…» - знову мовчки прокоментувала слова Еґона Таша, дивлячись на нього з презирством.

Після Еґона до доповіді приступив майстер Західної провінції, у якого теж все було чудово в регіоні, якщо не вважати безчинств новоприбулих майстрів, які розгромили столичну площу «незвичними опадами у вигляді шоколадних монет», як він висловився. На цих словах Таша мало не пирснула від сміху.

«Це ж про мене! Ну вибачте ... За свої безчинства я повністю розрахувалася, отримавши батогом по спині», - подумала Таша і помітила, що на неї дивиться Алістер. Вона не змогла стримати посмішки і знизала плечима. Він зрозумів її жест і теж трохи посміхнувся, швидко відвівши погляд. Таші чомусь стало приємно.

Останнім виступив майстер Південної провінції, яким, на диво, виявилася жінка похилого віку на ім'я Ізабелла. Таша згадала, як швидко Еґон розкусив її тоді в своєму кабінеті, набрехавши про неіснуючого майстра Оделіна. Ізабелла виглядала аристократично і витончено, як придворні пані вищого світу 19 століття, тільки без білої багатоповерхової перуки на голові.

«Подумати тільки! Божа кульбабка! А до чого народ свій довела! Ну-ну… Цікаво послухати її виправдання», – подумала Таша.

Але виправдовуватися Ізабелла, схоже, не збиралася. Вона, як і її попередники, розповідала, як добре живеться її підданим, що вони не знають, куди подіти денарії і що пора б підвищити податок, але вона великодушно цього не робить, даючи можливість народу «насолодитись розкішшю».

«Яка мерзота! Це ж треба так брехати!».

Обличчя Таші наповнилося гнівом. Вона шукала в натовпі Алістера, намагаючись зрозуміти його реакцію. Але на його обличчі не промайнула навіть тінь сумніву. Він мовчки розглядав присутніх, без особливою цікавості слухаючи, що говорить Ізабелла.