39. Прекрасна Феєрія

Палац Аліса, незважаючи на всю свою зовнішню незграбність і казковість у стилі місцевої архітектури, був розкішним і красивим усередині. Він розташовувався на височини, тому з вікон чудово було видно всю столицю. Добре проглядалася торгова площа, будинки, розкидані вздовж широких хитромудрих вуличок, втоплених у зелені та квітах.

Господар обставив своє житло відповідно до модних віянь свого часу… Модерн з нотками декадансу проступав у всьому: у меблях, у легкій недбалості оздоблення, похмурості та пихатості інтер'єру.

Таша багато гуляла по саду, розглядаючи фігури з кущів, блукаючи по лабіринтах із зелених огорож, милуючись фонтанами з сірого мармуру, що трохи потріскався від часу. Вона сиділа на верхньому щаблі каскаду на кованій лавці і милувалася видом на річку. Ту саму, з якої вона нещодавно вперше вийшла на берег Феєрії з порталу.

Неподалік палацу виднівся і будинок Яри. Він сильно виділявся на загальному тлі і одразу впадав у вічі своєю… звичайністю. Хоча тут, мабуть, вважалося навпаки. Таша з тугою розглядала особняк, що так нагадував їй про власний будинок.

«Дивна ця Яра… Не схожа на місцеву… Одягається нормально. І будинок у неї нормальний. Цікаво, як вона стала ворожкою... І які у них з Алісом стосунки? Він був такий чемний з нею ... І всі тут її ледь не богинею вважають! »

З роздумів Ташу вирвало торкання чиєїсь руки до плеча. Вона здригнулася і озирнулася. То був Аліс.

- Можна сісти поряд?

Таша байдуже хмикнула і знизала плечима, наче їй було все одно. Майстер сів поруч, закинувши гомілку на коліно іншої ноги і розкинувши руки по спинці лавочки. Ташу пробило тремтіння від його присутності і захотілося трохи відсісти, але вона й так сиділа на краю.

- Тобі личить ця сукня.

Таша кивнула, та нічого не відповіла. Внутрішня скутість у його присутності не давала розслабитись. Шовк облягав тіло, але під поглядом Аліса, здавалося, зникав. Вона сиділа, мов гола. Злегка зіщулившись, Таша інстинктивно склала руки на грудях і закинула ногу на ногу, прийнявши закриту позу.

– Як плече? Швидко загоїлося? – поцікавився він, намагаючись роздивитись її праву руку, сидячи ліворуч.

- Могло б загоїтись і швидше.

- Я пропонував тобі свою гостинність, та ти відмовилася!

Таша з побоюванням подивилася на нього. Вона досі чекала якоїсь каверзи та недобрих намірів у свій бік, але поки чоловік не дозволяв собі зайвого щодо неї.

- Я не знала, чого чекати від чоловіка, який закував мене в браслет із блокатором.

- І врятував твоє життя. Двічі. Чи не так? Це ти вторглася на мою територію. Ти не розібралася у ситуації. Ти вдерлася у в'язницю... То хто ж винен у твоїх бідах?

- А ви з Ярою начебто змовилися... Ти ще скажи, що Інесса тут ні до чого.

- Ха, Інесса, швидше за все, вже на якомусь острові попиває коктейльчик, ніжачись у твоєму красивому тілі на пляжі під пальмою.

Таша відчувала, як у ній закипає обурення та гнів, але розуміла, що він міг бути правий.

- Як ти познайомився з нею? Що вона за людина?

Аліс вийняв із кишені золотий портсигар і дістав із нього цигарку. Блакитний димок потягнувся тоненьким струмком у небо. Аліс випустив пару димних кілець, які плавно розсіювалися в повітрі, змішуючись з ароматами квітучого саду.

- Знаєш, у двадцять першому столітті ця звичка вже не в моді ... - скривившись, сказала Таша з докором. Аліс ніяк не відреагував і мовчки продовжив розкурювати цигарку, випускаючи кільця диму.

- Якби так легко було відмовлятися від своїх звичок... Інесса була мандрівницею, як і всі ми тут.

- Ну хоч у цьому не збрехала.

- Вона захоплювалася езотерикою, містикою, читала мої трактати, вивчала усвідомлені сни і знайшла Феєрію. В Інессі було щось особливе, привабливе… Ми багато розмовляли, коли вона була тут, гуляли разом садом. Вона була не зовсім звичайною мандрівницею. У реальному житті її тіло було занурене в кому, тому вона блукала усвідомленими снами майже безперервно.

- Ти примушував її...? Стати твоєю дружиною?

- Примушував? – здивувався Аліс. - Отже, ось, що вона сказала...

Аліс дістав нову сигарету з портсигара і прикурив, випускаючи нову порцію їдкого ментолового диму. Він відкинув голову на спинку лавки і вдивлявся в бірюзову небесну далечінь. В його очах промайнув недобрий вогник, а вилиці нервово тремтіли.

- Так вона збрехала?

- Це довга історія. І не для твоїх вух. Ми хотіли одружитися та правити разом. Я так думав, принаймні... Але перед весіллям вона підмовила Леонарда, мого найближчого радника та учня, влаштувати державний переворот. А я ж довіряв їм обом...

- Невже ти нічого не підозрював?

- Звичайно, запідозрив. Інакше в тюрмі сидів би я, а не він. Але я до останнього сподівався, що вона схаменеться, не стане цього робити, і все буде, як і раніше. Ми будемо щасливі разом…

- А вона не схаменулась ...

- Ні. Не схаменулась.

- Але чому вона так зробила?

- Хотіла правити одна моєю країною. Моєю! Одна… Хотіла перетворити Феєрію на нудний мегаполіс, схожий на той, що вона втратила у своєму світі. Хотіла жити звичним їй життям, але в своє задоволення. А Феєрія здавалася їй провінцією... Нудною, мізерною...

- Чому вона тоді інший світ не обрала, схожий на її реальність?

- Тому що лише у Феєрії можна за пару хвилин викликати опади із шоколадок.

Таша ледь стримала посмішку. Та шоколадно-золота злива зробила її місцевою знаменитістю.

- Вона не змогла привласнити собі твій світ, зате примудрилася привласнити моє життя. Ох ... - Дівчина важко зітхнула.

Вони просиділи ще довго, милуючись видами Феєрії. Кожен думав про своє. Обидва знали, що таке зрада, і обоє любили власні світи. Таша тільки зараз зрозуміла це. Що вона любить своє життя! Своє тіло, хоч і знерухомлене, свою матір із усіма її недоліками, своє місто... Зараз їй було навіть незручно згадувати, як вона намагалася звести рахунки з життям, як відчайдушно воювала з матір'ю за порожні та дуті цінності, за безглузду надуману свободу, яку ніхто у неї насправді не відбирав. Їй було соромно за себе. За ту Ташу, що залишилася у минулому. Може, вона не заслуговує на все те, що мала і не цінувала? У будь-якому випадку, Інесса заслуговувала на все це ще менше…