38.1

Без чверті сім він із музикантом та квітами на службовому мерседесі прибув за знайомою адресою, де знаходився офіс таємничої леді. Він встиг дізнатися, що її кабінет працює до 19 години. Через те, що в будівлі знаходилося ще кілька офісів, що закривалися в той же час, на центральному вході завжди юрмилося багато людей, і зрозуміти, хто з представниць прекрасної статі - та сама, було практично неможливо. Але Євсей мав план. І заради його виконання він був готовий поступитися своєю гордістю. Але востаннє.

Давши розпорядження водієві, він з величезним букетом вийшов на чільне місце перед ґанком офісної будівлі. Скрипаль пішов за ним. Євсей одягнув на очі чорну шовкову стрічку, яку стискав у руці напоготові, і дав сигнал скрипалеві.

Музикант та чоловік з трояндами швидко привернули увагу перехожих та служби охорони будівлі. Соло скрипаля, як аромат свіжозвареної кави, виманив до вікон усіх, хто залишався всередині. Дівчата, що виходили з центрального входу, розчулено спостерігали за дійством, а чоловіки з круглими очима оббігали романтика десятою дорогою і поспішали геть, ніби нічого особливого не відбувалося.

Деякі жінки наважувалися заговорити з дивним хлопцем із зав'язаними очима.

- Ви не на мене чекаєте? - кокетливо запитала одна.

- Я чекаю на Зоряну фею! – голосно вигукнув Євсей, наче він стояв на сцені і давав виставу. Сором і страх зникли, і він почував себе впевнено і вільно.

- Якщо що, я можу нею стати, - прошепотіла дівчина, підійшовши до Євсея впритул, і засунула в кишеню його піджака папірець з номером телефону.

Хлопець чув, як мимо снують люди, хихикають, охають, як обговорюють те, що відбувається.

- Пощастило ж комусь... - заздрісно сказав жіночий голос у такт постукуючим підборам.

- Мабуть, зрадив, от і прощення вимолює… - байдуже відповів інший голос, віддаляючись у бік зупиночного павільйону.

Євсей не звертав увагу ні на кого і просто терпляче чекав. Минуло хвилин п'ятнадцять, кроки людей, що проходили повз, ставали все рідшими. Із будівлі майже ніхто вже не виходив. Євсей відпустив скрипаля, а сам лишився стояти, не втрачаючи надію.

Чиясь важка рука ляснула його по плечу.

- Агов, Ромео! Йшов би ти звідси, - звернувся до нього грубий чоловічий голос начальника охорони.

– А тут не заборонено стояти. Я чекаю на дівчину.

- Якби дівчина хотіла, то вже вийшла б. Вали давай звідси! Шоу скінчилося! – чоловік спробував зняти з хлопця пов'язку, але Євсей вчепився у неї вільною рукою, закриваючись від амбала букетом.

- Гей, гей! Полегше! У мене за спиною в чорному мерсі з номером 555 сидить водій, який відразу зніме на телефон все, що відбувається, і викличе правоохоронні органи у разі потреби. Не раджу вам заважати!

Начальник охорони невдоволено пирхнув, буркнув щось собі під ніс і дав спокій дивному хлопцю у пов’зці з трояндами.

Минуло хвилин сорок, але Зоряна Фея так і не підійшла до нього. Руки затекли під вагою величезного букета. Йому сигналили проїжджаючі повз машини, зрідка чулися вже набридлі коментарі перехожих. Надворі починало сутеніти. Євсей уже майже втратив надію, з кожною хвилиною все сильніше розчаровуючись у своїй витівці, але гальмував себе, відганяючи геть бажання негайно кинути на асфальт букетище і, звільнивши руки, стягнути з очей пов'язку… Як раптом знову почувся звук кроків, що наближалися. Але це явно не була жінка.

- Агов, Ромео! – знову почувся голос охоронця. - Ходімо зі мною.

Він підійшов упритул до Євсея, взяв його під руку, намагаючись вести кудись. Євсей спочатку намагався чинити опір, але амбал заспокоїв його.

- Не боїсь. Я тебе не зачеплю! Просили відвести тебе до одного офісу.

Після цих слів Євсей підбадьорився і впевнено попрямував під руку з сек'юріті, довірившись йому. Той підвів його до потрібної кімнати, постукав і пішов. Почувся наближення стуку підборів. Двері відкрилися.

Жіноча рука потягла його за рукав.

- Привіт, Євсею. Проходь.

Низький жіночий голос був плавним і бархатистим.

- Привіт. То це ти, Зоряна Фея? - побоюючись каверзи запитав він, сідаючи в м'яке крісло, до якого його підвела жіноча рука.

- Так.

- Може, назвеш своє справжнє ім'я?

- Не думаю, що треба. І що за цирк ти влаштував у мене під вікнами? - запитала вона. – Я зрозуміла твій жест. Дуже дотепно. Але що далі?

Євсей відчув, що вона посміхнулася наприкінці фрази. Вібрація голосу стала ніжнішою.

– Хочу поспілкуватися з тобою! Запросити на побачення. Якщо для цього потрібно не бачити тебе, то я готовий. Мені не важлива твоя зовнішність. Я хочу довести, що я вартий уваги, яку не прийняв серйозно спочатку.

- А якщо я скажу, що у мене бридкий шрам на лівій щоці? - запитала вона, як екзаменатор нерадивого студента.

- А в мене невольове підборіддя... І борода росте рідка з прогалинами...

Євсей почув, як вона різко видихнула і хмикнула носом. Після години у світлонепроникній масці у хлопця загострився слух, і він зрозумів, що дівчина ледве стримувала сміх. Він теж усміхнувся у відповідь.

- А ще в мене акне! - випалила вона з викликом, знову характерно хмикнувши носом.

- Уявлення не маю, що це! Сподіваюся, не заразне, - парирував Євсей.

Цього разу Зірянаа Фея вже не стримувала сміху.

- Що ж. Може, тоді до ресторану? Дуже цікаво, як ти читатимеш меню в пов'язці, - дівчина явно випробовувала хлопця на міцність, але той був непробивний і стояв на своєму, як кремінь.

- Чудово! - він підвівся з крісла в готовності йти куди завгодно, хоч на край світу. – Але є одне прохання…

- Яке?

- Прийми, будь ласка, квіти... Руки відвалюються... Можеш викинути, якщо так гидко, але прийми їх.

Дівчина, повагавшись секунду, підійшла до нього і забрала букета, що більше нагадував по товщині сніп. Вона вдихнула аромат троянд, а Євсей увібрав у себе солодкуватий цитрусово-квітковий аромат її парфумів.