38. Євсей

Євсей попрощався з сестрою і з тяжким серцем вирушив на роботу. Незважаючи на те, що у нього намічалася ціла купа справ, він був радий під виглядом «екстреного випадку» втекти з офісу одразу, як тільки отримав повідомлення від Таші з проханням допомогти. Йому навіть не було важливо, що просила сестра і наскільки це було терміново. Він знайшов привід, а це головне. Тому що просто кинути справи і зайнятися чимось приємнішим, совість не дозволяла. Совісті потрібен був привід. І Таша його люб'язно надала.

Поїздка до банку трохи спантеличила Євсея. Поведінка сестри була трохи дивною. Вона взагалі останні тижні була якась сама не своя. І манера спілкування змінилася.

«Треба поговорити з нею по душах… Хоч би депресія назад не повернулася… Ще й розрив із цим Денисом… Не може вона так легко пережити розрив, як каже…» - думав Євсей, прямуючи до свого кабінету. Він швидко проскочив повз свою секретарку Любочку, поки та не встигла схаменутися, що шеф на місці, і засипати його новими важливими повідомленнями та звітами від підлеглих.

Євсей кинув портфель у крісло, зняв піджак і почув, як делікатно довгими нігтиками шкребеться в двері Любочка, що помітила появу начальника.

- Євсею Мирославовичу, можна?

- Заходьте, Любо, - покликав він секретарку і сів на робоче місце. - У мене є кілька доручень для вас.

- Звичайно. Все що завгодно! - Любочка мило щебетала з привабливим молодим шефом, подаючи йому документи на підпис один за одним. Симпатична секретарка ніколи не забувала підфарбувати губи перед тим, як іти до начальника. Від неї завжди приємно віяло дорогими парфумами, та й взагалі – на Любу було приємно дивитися. Худенька блондинка цілком могла працювати моделлю та зніматися в рекламі, але чомусь обрала роботу офіс-менеджера. Напевно, мріяла вдало вийти заміж за якогось солідного випадкового відвідувача шефа. А може, й за самого шефа. Чим чорт не жартує?

- Ви зможете організувати мені скрипаля на вечір і замовити на вісімнадцяту години букет зі ста однієї червоної троянди на довгій ніжці?

У Люби трохи щелепа не відвисла від такого завдання. Бос уперше попросив її про подібне. А це означає, що дівчина була особливою. Але найприкріше для блондинки було те, що вся романтика дістанеться не їй.

- Звичайно, Євсею Мирославовичу. Буде зроблено, - згаслим голосом відповіла секретарка, подала останні документи на підпис і, виляючи круглою підтягнутою попою, випливла з кабінету.

Настав час прийматися за роботу.

На 27 липня у Євсея було заплановано три важливі зустрічі, одна нарада, а ще скайп-дзвінок з батьком, який через тиждень планував приїхати до міста, щоб відвідати філію та подивитися на успіхи сина у сімейній справі. Всі ці робочі обов'язки, які росли, немов снігова куля, пригнічували хлопця, але він не міг розчарувати тата. Все-таки той довірив йому найдорожче, найцінніше дітище його життя. Так, на жаль, це була не сім'я, і ​​не вони з Ташею. Головним досягненням Мирослав Малінін вважав свій бізнес, вирощений з крихітної компанії до потужного міжнародного холдингу «МалінКо», що включав кілька великих меблевих фабрик в країні і за кордоном, а також мережу фірмових магазинів з продажу меблів і фурнітури.

За день Євсей Малінін підписав купу документів, прочитав гору договорів, вислухав з десяток нудних доповідей, разів сто поговорив по телефону. Але весь цей час він прокручував у голові план вечора. Він вирішив для себе, що це буде остання спроба розтопити серце Зоряної Феї... Якщо й те, що він задумав, не справить враження на загадкову незнайомку-астролога, він залишить спроби зблизитися з нею.

… До шостої вечора Люба відзвітувала про те, що скрипаль чекає у приймальні разом із величезним букетом червоних троянд.

Швидко закінчивши всі справи, Євсей поспішав на вихід, але його відволік дзвінок з невідомого номера, ще й закордонного. Він чортихнувся і поквапився відповісти.

- Євсей? – звернувся до нього м'який жіночий голос із легким акцентом.

- Так слухаю.

- У мене є повідомлення від вашої сестри Таші.

- Хто це? Щось трапилося? - занепокоївся він і повернувся до робочого столу, кинувши речі на спинку крісла.

- Поки що ні. Але якщо ви мені не повірите, то може трапитися. Дівчина, яку ви вважаєте за сестру, це самозванка. Справжня Таша застрягла в іншому світі уві сні.

- Що за безглузді жарти!? Ташо, це ти?

- Ні. Запитайте у сестри, з якою іграшкою ви спали до восьми років.

- Що ви говорите? - Євсей витріщив очі від подиву і не міг зрозуміти, розіграш це або він повільно божеволіє.

- Прошу вас! Будьте уважні! У тілі вашої сестри інша людина! Поставте їй питання про дитинство і переконайтеся самі. Таша просила передати, що ви не можете їй допомогти, але вона любить вас і Віру. Вона шукає спосіб вибратися, але доки не знайшла його, просить вас бути обережним.

- Звичайно-звичайно! Обов'язково буду обережний! Можете передати щось моїй сестрі?

- Так, але вона отримає повідомлення не скоро.

- Передайте їй – нехай запишеться до психіатра! А тобі, люба, не завадило б зайнятися чимось корисним! - прогорлав Євсей у трубку і відразу заблокував номер.

– От, Ташкенте! Ну, я тобі влаштую! – хмикнув Євсей, виходячи з кабінету. Зараз він не мав часу розбиратися з розіграшами сестри. Він поспішав. Інакше весь план піде нанівець.