37.1

До кімнати повернувся Алістер. Яра шанобливо кивнула йому і встала з-за столу.

- Ми закінчили, - чемно сказала вона Великому Майстру. - Вона без злого наміру. Її підставили.

Аліс мовчки кивнув і провів Яру, вийшовши з неї під руку з кімнати. Таша залишилася сидіти за столом, обмірковуючи почуте. У її голові роїлися різні думки, приправлені повною безнадією, розчаруванням і безвихіддю.

«Теж мені провидиця! Загадок наговорила, а нічого толком і не дала знати! Ти зв’язана, ти зв’язана... Відкриття року! Ха!» – міркувала Таша. Вона великі надії покладала на Яру, а в результаті кількість питань у її голові тільки зростала, а ось з відповідями, як і раніше, було туго. У той же час, надія на повернення в своє тіло та у власний світ танула…

– Ну? Ти отримала від Яри пораду?

- Вона сказала те, що я й так знала. А ще - що я тут невипадково і сама винна, що так сталося і що Інесса зі мною так вчинила. Я не почула відповіді на своє запитання.

Аліс скептично хмикнув.

- Всі так говорять. Ніхто не хоче чути правду, навіть очевидну, якщо вона криється в тобі самому. Так, кажеш, Інесса вкрала твоє тіло? Ця згуба могла…

- Все вказує саме на це та багато чого пояснює.

- І що ти думаєш робити далі? Власне, варіантів у тебе небагато, але мені цікаво послухати.

- А що я можу з цим браслетом? – роздратовано вигукнула Таша, грюкнувши долонею по столу.

- Тобто, якби не було браслета, все було б інакше?

- А хіба ні? У тюрмі я б точно не опинилася!

- Здається, Яра сказала протилежне... Але ж, звісно, ти не згода! Ти була б вільною майстринею та розгромила б усю Феєрію золотими зливами, так? - усміхнувся він, склавши руки на грудях, від чого потужні біцепси стали здаватися ще більше.

- Взагалі, твоїм підданим не завадило б трохи золота. Ти взагалі бачив, як вони живуть? Чи тобі начхати на них? Вони ж просто матриці у цьому світі, так? Зі своїми жалюгідними долями та короткими життями.

- У принципі так і є. Їх життя мало що вирішує у Феєрії.

- Тобто вони просто декорації? Щоб майстрам не нудно було тут?

- Я не став би так говорити. Спочатку так і було. Мені було тут самотньо і незвично без людей. Але коли світ став важчим, місцеві теж стали просто людьми цього світу, які живуть своїм життям, мають свої радощі та прикрості. А ми із майстрами допомагаємо їм розвиватися.

- Ага! Розважаєтеся з обраними красунями і готові допомагати тільки за нереальну суму, так? Сто тисяч денаріїв – це ж непідйомні гроші за щасливе життя, яке ви можете створити просто клацанням пальців!

-  Ах, ти про це! Я дивлюся, ти непогано обжилася тут.

- Довелося...

- Якби все давалося по клацанню пальців, незабаром і ворушитися було б ліньки. Хіба ні? Я даю мету, якої хочеться прагнути! Я даю вудку, а не рибку.

- Але при цьому сам чомусь на риболовлю не ходиш, а рибку куштуєш. Хіба не так? - з викликом кинула Таша, - Або пищужок нещасних? Так?

– Що? – скривився Аліс у подиві?

- Це я образно про віщужок. Адже їх тут нещадно поїдають через тебе!

- Про що ти говориш? До чого тут я??

- Ну чи хто там із твоїх майстрів запустив цю безглузду чутку про магічну силу русалчиної ікри …

- Це тобі Інесса наплела чи що? Невже до тебе досі не дійшло, що вона тобі брехала! Усе! Мені набридли ці суперечки! Хочеш, щоб я зняв з тебе браслет, - я це зроблю, але ти пообіцяєш, що триматимешся від столиці подалі і не творитимеш силу майстерності тут! Найменше хуліганство – і я запроторю тебе назад у в'язницю до цього дурника Леонарда. Ясно?

Таша притихла і відразу закивала.

- Добре! Звичайно! Я збудую собі будиночок десь на околиці і буду тихенько жити... Обіцяю! А коли знайду спосіб повернутися в своє тіло, і зовсім забуду про цю бісову ... Страшенно прекрасну країну! - защебетала вона, з надією заглядаючи Алісу в очі. Таша вийшла з-за столу і простягла йому руку з нетерпінням. Їй хотілося якнайшвидше позбутися безглуздого блокатора.

- Але...

«Ну ось ще ... Що знову?» - подумала вона розчаровано і опустила руку.

- Але тільки після того, як ти побуваєш на зборах майстрів. Я хочу, щоб ти побачила, що ти помиляєшся! І що майстри – це не якесь зло, яке дбає лише про себе. Мені образливо, що хтось у моїй країні житиме з цією думкою.

Таші залишалося лише погодитись. І вона кивнула у відповідь.

«Головне, мовчи, Таша! Мовчи на цих зборах і не бовкай! Нехай думає, що він має рацію! Просто кивай та посміхайся! І мовчи! Чорт забирай! Мовчи! - думала вона про себе, - Інакше опинишся знову в ув'язненні ... »

Аліс виділив своїй гості спальню в розпорядження та дозволив гуляти в саду навколо палацу. Але виходити за межі Таша не могла. Усюди була охорона. Збори мали відбутися через два дні, і вона гадки не мала, що там буде. Але чекала на подію з нетерпінням, думаючи про неї щоразу, коли погляд падав на браслет послуху.