36. Катування

Ритмічні кроки наближалися. З-за кута у підземелля загорнув загін із шести стражників у шкіряних латах та зі зброєю. Їхні серйозні обличчя не віщували нічого доброго... Маршуючи в ногу, вони швидко підійшли до камери Таші і завмерли з кам'яними виразами своїх фізіономій.

Швидко схопившись на ноги, Таша мимоволі відступила назад від ґрат і мало не послизнулася на сирій кам'яній кладці підлоги. Моторошний холодок пробіг хребтом. Тепер їй не було чим відповісти на атаку і протистояти зброї в разі чого. Тепер вона повністю була у їхній владі.

Від відчуття невідомості та власної безпорадності браслет на зап'ясті, здавалося, став ще тіснішим, ще сильніше стискав тонку руку, робив ще безпораднішою її свідомість. Треба ж, наскільки ця дрібничка визначила результат всього і перетворила чарівне перебування у дивовижній і казково прекрасній Феєрії на цілковиті страждання.

Стражники мовчки стояли, дивлячись на свого ватажка, а той у свою чергу дивився перед собою, крізь ґрати та Ташу, наче чекав наказу згори. І наказ не забарився.

За широкими спинами накачаних озброєних чоловіків з’явилася присадкувата жіноча постать із темно-синім коротко стриженим волоссям. То була Феліція. Цього разу без докторського халата, а у чорному вільному кімоно.

- Ти знаєш, скільки законів Феєрії порушила? - без зайвих церемоній і пауз почала вона, звертаючись до Таші. Жінка карбувала кожне слово і говорила з легким акцентом. Не одразу було зрозуміло, з яким саме, але щось у її промові було дивним, незвичним.

Дівчина, проковтнувши слину, тихо заговорила.

- Я не знала тутешніх законів... Я опинилася тут випадковою. Виникло непорозуміння.

- Незнання законів не є звільненням від відповідальності. Хіба у твоєму світі не так?

Таша невпевнено кивнула. Вона дивилася в блакитні очі Феліції і навіть не моргала від напруження. Та була холодна та спокійна. Тонкі губи склалися в криву усмішку, що застигла на обличчі гримасою зневаги та байдужості. Її руки були складені у замку на животі. Вона стояла нерухомо, як і сторожа позаду неї.

- ТИ влаштувала безчинства на головній площі столиці. Фальшиві монети, що падали із неба, пошкодили кілька дахів міських будівель, завдали пошкоджень місцевим жителям. Ти вторглася в Темницю Смирення, виявивши непокору волі Великого Майстра Алістера тримати в ув'язненні зрадника країни. Більше того, ти намагалася визволити злочинця! Що ще раз говорить про те, що ти також є злочинницею! А злочин проти Феєрії та її мешканців карається за законом!

- Там на площі ... Це ж були всього пустощі! А в тюрму я потрапила не з власної волі! Тобто... За з власної, але я не знала... Мене підставили...

- Мовчати! – гнівно випалила Феліція. – ТИ є злочинниця! А за злочин має бути покарання.

Феліція кивнула головному з варти, і той поспішив відчинити двері Ташиної камери. Дівчина з жахом позадкувала назад, не знаючи, чого чекати, але вперлася в дальню стінку.

- На коліна! - скомандувала невблаганна жінка.

Стражник підійшов до ув'язненої і боляче смикнув за руку, витягнувши силоміць із камери. Лео, як миша, забився десь у кутку своєї клітки, сховавшись у темряві.

Охоронець підвів полонянку до Феліції і кинув до її ніг грубим поштовхом у спину, ставши за спиною дівчини. Таша впала, боляче подряпавши долоню та коліна.

- Порушення законів Феєрії карається десятьма ударами батогу, позбавленням волі та волі творити силу майстерності до винесення помилування.

Таша, задерши голову, здивовано слухала помічницю Аліса, до останнього не розуміючи, що зараз відбуватиметься. Вона вже виступала винуватицею злочину, але їй тоді вдалося уникнути страшного покарання силами найкращих адвокатів та величезними відступними, виплаченими постраждалій сім'ї. Напевно, тоді, пару років тому, вона прийняла б зі смиренністю будь-який вирок і навіть катування, адже корила себе за те, що трапилося, щиро бажаючи понести найсуворіше покарання, незважаючи на вже зароблений параліч ніг. Тепер вона зовсім не вважала себе винною, але ні адвокатів, ні грошей у неї не було за спиною. Та й суду також не було.

Вона хотіла щось заперечити, але різкий удар батога, зірвав лише крик з її губ. Різкий біль змусив впасти на підлогу плашмя і тільки вити від наступних ударів батогу, які сипалися на неї один за одним. Вони роздирали її плечі і спину, попереджаючи про нову порцію тортури свистячим звуком хлиста, що розсікав повітря. Потім усе скінчилося. Знесилену Ташу підхопила груба чоловіча рука і відтягла назад у камеру. Дівчина без почуттів повалилася на сиру холодну підлогу, ридаючи від болю та жалості до себе.

Вона навіть не помітила, як зачинився засув на дверях камери, не чула, як пішли стражники на чолі з задоволеною Феліцією, як у підземеллі знову стало тихо.

- Агов, крихітко... Ти як? - почувся несміливий голос Лео, що вийшов зі свого хисткого укриття, коли Таша притихла.

Дівчина насилу піднялася і сіла на коліна. Кожен рух віддавався болем. Роздерта закривавлена ​​сукня прилипла до понівеченої шкіри. Мокра від крові і поту спина вистигала від неприємного протягу, що тягнувся по підлозі. Таша тремтіла від холоду, шоку та болю. Їй зовсім не хотілося розмовляти. Та й що було казати? Дівчина, яка пережила страшну автокатастрофу, втратила можливість ходити, пережила кілька складних операцій, важких реабілітацій та болючих процедур, а також спробу суїциду знову поринула у стан безпорадності та повного емоційного паралічу. А це страшніше, ніж фізичний параліч…

Вона просто сиділа так, упершись животом у коліна, подавшись усім тілом уперед. У позі дитини з йоги, підклавши тремтячі долоні під лоба, вона намагалася просто забути уві сні.

З чорноти безликих снів, до яких вона вже звикла тут у Феєрії, її вирвав звук засуву дверей, який знову відчинився. Вона навіть не підвела голову, щоб подивитись хто це. Їй було абсолютно байдуже. Гірше просто не могло бути. Вона застрягла в усвідомленому сні, в іншому, чужому їй світі. Вона ув'язнена, з пораненою спиною. І ніхто не зможе її врятувати. Яка, до біса, різниця, хто це прийшов? Знову Феліція? З новою порцією покарання? Стражники? Таша здалася. Фізично, морально, ментально. Вона провела у Феєрії кілька днів, а здавалося, прожила ціле життя.