35. В'язниця на волі

Інесса розплющила очі, прокинувшись від сну, і перше, що вона відчула - була не радість, а почуття безвиході, змішане з гнівом і образою на цілий світ. Вперше вона не раділа своєму пробудженню в новому тілі. А що радіти? Все пішло не так, як вона хотіла.

Втекти з купою грошей не вдалося. Навіть план «Б» - просто втекти та самостійно заробляти собі на нове красиве життя – провалився. Інвалідне крісло стало для неї замінником браслета покори.

Очі самі по собі заплющилися. Вставати не було сенсу. Свідомість поринула у сон. Звичайний сон. Вони так давно їй не снилися, адже у Феєрії коли спиш, то не бачиш сни. Тепер вони повернулися до неї. Снилася просто якась біліберда, уламки прожитого дня, колеса коляски, що крутяться, на тлі сірого асфальту, світлі і трохи наївні очі Євсея, а ще троянди, що швидко в'януть від запаху хлору на холодній плитці басейну.

- Таша, прокидайся! Вже полудень!

Неохоче повертаючись у ліжку, дівчина закопалася в покривало, сховавши очі від яскравого світла. Віра розкрила штори і почала робити вологе прибирання.

- Люба, що з тобою? Я вже звикла, що ти встаєш раніше.

- Мам, відчепись, а? Не хочу вставати!

Віра зморщила чоло і завмерла з ганчіркою в руках. Почуття дежавю накотило спалахом поганих спогадів.

«Невже вона відкочується назад? Знову депресія? Адже все почало налагоджуватися… Не розумію», - подумала жінка, похитавши головою.

- Закрий штори, чорт забирай! Я сьогодні нікуди не йду!

- Як це? У тебе масаж на два. І до психотерапевта сьогодні запис… Ти повинна!

- Нічого я нікому не повинна! – глухо пробурчала роздратована Інесса, уткнувшись обличчям у подушку.

Віра присіла на край ліжка і погладила дочку по спині.

- Таша, мені здавалося, що тобі стало краще... Що в тебе сталося? Благаю, скажи мені! Уся справа в хлопці, про якого ти мені не хочеш говорити?

Інесса роздратовано відсмикнула покривало і злобно подивилася на Віру.

«Вона ж не відчепиться!»

- Так! Вся справа у хлопці! Він виявився потворою. Бла-бла-бла… Ти мала рацію! Задоволена? – випалила Інесса, сподіваючись, що Віра дасть їй можливість побути наодинці зі своїм «розбитим серцем».

- Я нічого такого не говорила! Чому ти знову заводишся? Я просто хочу допомогти…

– Допомогти мені прожити моє життя за мене? Я не проти! Але тільки місцями не поміняєшся.

- Ти звинувачуєш мене в чомусь? Я не винна, що ти не ходиш! Я ж все роблю, щоб ти одужала! Але у тому-то й справа! Я не можу все робити за тебе!

- О боже ... Ти не даси мені поспати, так?? – перейшла на крик розгнівана Інесса. Їй хотілося відштовхнути Віру, але ноги не підкорялися їй. Хотілося втекти з дому, але вона не могла цього зробити.

- Так, усе. Досить! Швидко відірвала свою дупу від ліжка! Ми їдемо до Синічкіної! Прямо зараз! – Розлючена Віра вирвала покривало з рук здивованої доньки, яка не чекала такого натиску. Покривало полетіло на підлогу. Жінка, як божевільна, почала стягувати дочку за ноги з ліжка і кричати на всю квартиру в гніві. – Я втомилася шукати до тебе підхід. Мене дістало твоє скиглення і апатія! Я теж хочу, щоб ти стала самостійною і нарешті подорослішала! Можеш мене ненавидіти, можеш мене не відвідувати, не дзвонити! Але благаю! Почни ходити…

Інесса намагалася вчепитися за простирадло, але не впоралася з напором розлюченої матері і з'їхала на підлогу, боляче вдарившись стегном. Віра, добившись свого, втомлено вмостилася поруч. Вона подивилася на дочку, що лежала на підлозі з подивом в очах і потирала стегно, закрила обличчя руками і почала схлипувати. Інесса абияк підвелася, звиваючись, як гусениця, сперлася об ліжко спиною і поправила на собі піжаму, що перекрутилася.

«Ну й ну… Довела Ташка мати. Вже кому-кому, а бідолашній точно потрібен психотерапевт ... »

- Мам… - обережно звернулася вона до Віри, що плакала на підлозі. – Мамо, послухай… О котрій там запис до психотерапевта?

Віра відірвала долоні від обличчя і перестала схлипувати. В її очах спалахнула надія. Тон доньки з провиною змусив її заспокоїтися та витерти сльози.

- Знаєш, я подзвоню їй прямо зараз. Може, вона зможе прийняти тебе раніше?

- Тільки не мене, а нас, - суворо поправила її Інесса. - Я хочу, щоб ти теж пішла.

Віра навіть рота відкрила від такої пропозиції. Але не наважилася відмовлятися. Вона була згодна на все, аби доньці стало краще. Аби Таша робила хоч щось!

Вона ствердно кивнула, швидко взяла себе в руки, витерла патьоки туші на щоках і встала. Потім допомогла дочці сісти на комп'ютерний стілець і побігла дзвонити Синічкіній.

Юлія Сергіївна, звичайно ж, не змогла відмовити Вірі Малініній і перекроїла власний розклад, перенісши пару клієнтів на інший час. Все-таки подвійний тариф за послуги творить чудеса.