33.1

Дівчина походжала вздовж паркану, заглядаючи у двір. Але за високою огорожею було видно лише верхній поверх та дах будинку. Вона пішла вздовж паркану, бажаючи обійти його по периметру. З іншого боку будівлі було темно. Тут був глухий кут, тому тут ніхто не ходив. За будинком провидиці починалася набережна, що виходила прямо на берег річки. Таша спробувала підстрибнути вище і перелізти через паркан, але навіть з її довгими ногами та чудовою фізичною формою це було вкрай складно.

«От би підсадив хто…».

Пройшовши ще трохи далі в пошуках пенька або чогось, що могло б стати підставкою, дівчина помітила чиюсь темну постать, що стояла впритул до паркану. Худорлява низькоросла людина, на вигляд хлопець, пригорнулася обличчям до дошок і вдивлялася в крихітну щілину між ними. Таші здався знайомим профіль і смішний яскраво-рудий комбінезон, як у Незнайка, який був добре помітний навіть у напівтемряві.

Таша почала згадувати, де б вона могла бачити цього хлопця… І згадала!

- Піо? - вигукнула Таша. - Це ти, друже?!

Хлопець злякано смикнувся, почувши чийсь голос, і відскочив від паркану, нервово оглядаючись на всі боки.

- Тихіше! Ти що! Не можна кричати під будинком провидиці! – метушливо зашипів він, відбігши від огорожі. Він вдивлявся в обличчя усміхненої Таші, яка раділа зустрічі хоч із кимось знайомим у цих краях, і намагався зрозуміти, хто ж його гукнув. За мить його осяяло, очі засвітилися і розширилися. Він заметушився, став озиратися на всі боки і вже приготувався когось кликати, але Таша схопила його за руку і поспішила заспокоїти підлітка.

- Стривай! Не клич нікого! Я вже не майстер, я така сама, як і ти! Дивись! – напівпошепки почала Таша, тикаючи йому в обличчя браслет, що світився на зап'ясті.

Піо ще хвилину стояв мовчки, переварюючи інформацію, і розглядав браслет, що світився на руці дівчини.

- То ти вже не майстер?

- На жаль, ні... Вибач, що втекла того разу... Але ти поводився нахабно. А мені треба було поспішати.

- Твоє золото виявилося несправжнім! – ображено зморщив він брови.

- Слухай, Піо! Якби я знала, як вам тут живеться, я б ніколи не стала так робити… Я просто розважалася. Пробач, будь ласка, друже! Якщо я позбавлюся цього браслета, я обіцяю, що дістану для тебе справжнє золото! Чуєш!

Хлопець недовірливо закивав.

- Допоможи мені перелізти через паркан, Піо! Підсади, а!

– Ти що! Так не можна!

- Яра повинна мене прийняти! Я відчуваю, що вона може мені допомогти, але в мене мало часу… Я й так витратила кілька днів марно… Зрозумій, Піо, мені треба потрапити додому. Я гадки не маю, що там зі мною відбувається, але якщо я застрягну тут надовго, може статися страшне лихо! Благаю тебе, допоможи! Цього разу я в боргу не залишусь!

Піо уважно слухав Ташу, придивляючись до її зелених очей. Він сховав руки в кишені широких штанів і озирнувся.

- Гаразд, стій тут! Я зараз…

- Ти куди? - пошепки окликнула його Таша, але Піо зник кудись за деревами.

«От шкет дурний! Невже так важко підсадити дівчину! Я б, так і бути, дозволила навіть торкатися своїх шикарних ніг… Вже заради цього повинен був погодитися» - розмірковувала Таша, походжаючи вздовж паркану.

Піо не було. Таша вже думала повернутися за місто і знайти Сліка, щоб зайняти своє місце в черзі і спробувати потрапити на прийом до Яри дозволеним способом, але вона не встигла зробити кроку в бік від будинку провидиці.

Її зупинив різкий поштовх у спину. Потім чиясь долоня боляче затиснула рота. Чоловіча рука грубо схопила ззаду за шию та волосся. Таша намагалася чинити опір, але їй надягли на голову мішок, хтось другий схопив її за ноги, відірвавши їх від землі, і її кудись потягли. Нажахана до пів смерті дівчина, не розуміючи, що відбувається, відчайдушно звивалася і виривалася, намагалася кричати, але щільно затиснутий рот не міг видати і писку. Її затягли кудись, схоже в машину, міцно зв'язали руки та ноги.

- Відпустіть мене! Ви що робите! А-а-а! Допоможіть! - кричала Таша, намагаючись скинути з голови мішок, коли її кинули на сидіння автомобіля.

Ще один відчайдушний ривок, і їй вдалося зачепити кривдника ногами, через що той ойкнув. Голос був чоловічий. Почулася лайка інших чоловічих голосів, а потім від різкого удару по голові дівчина провалилася в темряву.