33. Знову в дорогу

«Ех, як же я скучила за гарним вбранням… Зараз би знову надіти ту розкішну смарагдову сукню, в якій я бігала пляжем… Ну, або хоча б те золоте, в якому я ходила по бенкетному столу…», - думала Таша, відчувши бурчання в шлунку від одного лише спогаду про розкішний бенкет. Вона відразу згадала про фрукт, що лежав у сумці від Егона, і дістала його.

Круглий червоний плід переливався на світлі темно-фіолетовими відблисками, був пружним, як слива, а за розміром і формою нагадував яблуко. Таша відкусила шматочок. Фрукт був соковитим, кисло-солодким на смак та дуже ситним. Їй вистачило половини, щоб наїстись. Частину плоду, що залишилася, вона прибрала назад у сумку.

- А ви самі звідки, шановна леді? – поцікавився водій через якийсь час, що вони їхали.

- Я здалеку. На мою думку, важливіше куди я прямую. Мене Таша звуть, до речі. А вас?

- Сліккерсон-Навел. Але можете звати мене Слік. Я теж хотів би не повертатися назад, але мало кому щастить отримати щасливий квиток у нове життя від Яри.

- Хто вона така? Ця Яра?

- Провидиця…

- Ну, це я знаю... Вона не майстер, але при цьому всі мало не поклоняються їй... Як так вийшло?

- Великий Майстер Аліс знайшов її та допоміг розкрити дар. Тепер вона допомагає простим людям як ми з вами.

- Чому лише один день на рік?

- Зовсім ні! Яра приймає всіх охочих завжди. Кому порадою допоможе, кому розповість долю… Але в день Літнього Сонцестояння за указом Великого Творця ті феєрійці, яким випаде Колесо Фортуни з Яриної колоди, можуть потрапити до нього на прийом та побажати будь-яке перетворення!

- І про що ви мрієте, Слік?

- Як і всі! Про щасливу долю… Хочу бути гарним, здоровим та багатим.

- Невже у вас нічого цього немає? Ви, начебто, симпатичний чоловік у розквіті сил… Гроші – лише гроші… Їх заробити можна.

- Ха-ха! Ви, мабуть, дуже здалеку! У наших краях, з чим народився, те й твоє… Ми не можемо творити, як майстри… Ми можемо сподіватися лише на їхню доброту та доброчесність. Що нам допоможуть з урожаєм, матеріалами, верстатами... Допоможуть вилікувати хвороби, з якими не справляються наші лікарі... Адже не всім пощастило народитися з відмінним здоров'ям. Майстер Егон завжди дуже зайнятий і рідко може приймати.

- Та звісно... Бачила я його важливі справи. Мені пощастило побувати у нього… у кабінеті.

- О? Вам дуже пощастило... За вас, певно, попросили...

- Так. Його винороб. Котрий мене не дочекався…

- Ну от... А в мене немає знайомого особистого винороба майстра або знайомої служниці майстра... Землі у мене немає, своєї справи теж, робити мені нічого і нема з чого... Я заробляю візництвом. Цим і годую сім'ю. А мені б скриня із золотом не завадила на безбідне життя! І здорове прекрасне тіло, щоб не хворіти і дружина щоб любила! Дружині теж не завадило б, але вона залишилася з дітьми... З малечею не виберешся на свято... Цього року тільки на мене надія на прийомі у Яри. А ти чого хочеш від неї, якщо не грошей та краси?

- Напевно, поради. Хочу зрозуміти, куди мені йти далі.

Таша замислилась. Слік теж думав про своє. Решту шляху вони їхали мовчки.

Таша примудрилася навіть задрімати. А коли прийшла до тями, вдалині вже виднілися дахи столичних будинків і було вже темно. Слік, помітивши, що його супутниця вже не спить, зраділо заговорив.

– Ось ми й приїхали. Вас тут висадити?

Таша здивовано озирнулася. До міста ще було далеко, але на узбіччі дороги то там, то тут стояли машини. Ліс порідшав, але ще виднівся.

- Та ми ж ще не в'їхали в місто навіть!

- Ви ж до Яри? Так ось кінець черги до неї, - сказав Слік, махнувши головою в інший бік. – Я залишусь тут.

Таша подивилася вперед і побачила між дерев за сто метрів від машини невеликий натовп людей у ​​світлі вогнищ та ліхтарів.

Вони під'їхали ближче, і дівчина зрозуміла, що це справді черга! Черга з людей, які хотіли потрапити до Яри у свято Літнього сонцестояння. Хтось тинявся на місці, хтось сидів на килимках або підстилках, діти бігали і грали один з одним, дорослі балакали про щось, сміялися та вітали один одного зі святом.

- Оце так… А як довго триватиме свято?

- Рівно один день до заходу сонця! Найдовший день на рік! Але свято розпочнеться лише завтра! Нам пощастило зайняти чергу заздалегідь! Може й встигнемо!

- Чудово, - буркнула Таша та вийшла з машини.

- То вам чергу займати?

- Так, мабуть ... Я піду прогуляюся поки що... - Відповіла Таша, оглядаючи нескінченний ланцюжок з людей, що вів крізь ліс вдалину до міста. Дівчина вирішила пройтись уперед. Навколо всі галділи, раз у раз чувся чийсь сміх і навіть співи, десь гучно грала музика. Пахло димком від багать та смаженим м'ясом.

- Народні гуляння якісь ... - бурмотіла Таша, пробираючись крізь натовп феєрійців, що без діла тинялися навколо. Що ближче вона підходила, то більше було народу.

Коли вона вийшла на міську площу, вже зовсім стемніло. Свято набирало обертів, всі готувалися до завтрашнього важливого дня. Музика кричала з усіх боків, горіли ліхтарики та гірлянди. Гучні компанії розташовувалися прямо на площі, на тротуарах та газонах, намагаючись скрасити очікування вином та їжею.

Таша доїла другу половинку плоду, продовжуючи йти містом уздовж черги людей, що святкували важливий день, поки не вперлася в огорожу, прикрашену квітами та вогнями. Тут черга закінчувалася, а точніше розпочиналася. Люди тут поводилися тихіше, говорили пошепки і приносили до паркану букети з різнотрав'я, солодощі та різні подарунки. То був будинок провидиці Яри. Він відрізнявся від інших феєрійських будинків та нагадував звичайний двоповерховий особняк. Ніяких круглих дахів-куполів, неонових кольорів, химерних вікон та стін без кутів. Таша не очікувала побачити таку «звичайну» будову, вже звикнувши до незграбної архітектури Феєрії.

У будинку на другому поверсі горіло світло у вікнах, щільно зачинених шторками. Господиня була вдома і, мабуть, готувалася до важкого дня.