32.2

Через п'ятнадцять хвилин вона викотилася з будівлі та окотила крижаним поглядом швейцара. Дівчина була явно роздратована, очі бігали, волосся розліталося в сторони, і вона з психом прибирала їх з обличчя та шиї.

Єва одразу зрозумів: щось пішло не так.

- Агов! Ти чого?

- Нічого! Поїхали додому! - гаркнула вона.

- Якісь проблеми?

- Ні! Все в порядку. Просто ідіоти працюють у цьому банку! Поїхали!

Євсей слухняно завів двигун, не розуміючи, що сталося. Інесса відвернулась, втупилася у вікно і нервово покусувала губи. Вона не могла сказати, що збиралася зняти гроші з трастового рахунку, і що це, виявляється, можливе лише після смерті опікуна – тобто Мирослава Малініна – їхнього батька. Кругленька сума була недоступною, як і Мирослав Малінін, якого Інесса в очі не бачила.

«От же ж! Що мені тепер, мочканути цього їхнього татка?? Цікаво як? Переїхати його сто разів інвалідним кріслом? Чорт! Чорт! Чорт! Оце вляпалася! Ненавиджу це тіло…»

Інесса закрила обличчя руками, намагаючись зосередитись.

- Сестрінко, ти чого? Все в порядку? Скажи, хто там тебе образив? Я негайно зателефоную до банку і гівнюка звільнять!

- Справа не в банку... Я просто не знаю, що робити далі...

- Ну не знаю... Хочеш, кави поп'ємо... У кіно сходимо... Я, так і бути, вчетверте перенесу нараду...

- Я не про це, Євсею!

Хлопцю стало ніяково від того, що сестра назвала його повним ім'ям. Таке було, мабуть, років п'ятнадцять тому!

– Так. Що з тобою відбувається? Говори!

- Я прикута до інвалідного крісла! Що я робитиму далі? Як буду жити?

- Ого... Повернися до університету для початку... Отримай диплом, а там, може, знайдеш заняття до душі. Ти ж розумниця, просто не можеш ходити! Я хоч і можу, а цілими днями стирчу в офісі, просиджую штани на нарадах чи за кермом! Яка різниця з якими ногами стирчати на нараді? Ходячими чи ні… Ти й у басейн не хотіла, пам'ятаєш? А тепер плаваєш, як русалка! Ще й хахаля відхопила!

- Хахаль уже відвалився, - хихикнула Інесса, згадуючи їхню минулу зустріч.

- Як так? Що сталося?

- Я сталася на його голову!

- Я дивлюся, ти не дуже переживаєш… Сподіваюся, він не постраждав? – жартівливо спитав Євсей.

- Хіба що, зовсім трошки.

- Ну тоді ладно! А то можу знову провернути план облоги, як у школі, пам'ятаєш?

– Ти просто неймовірний! – різко перевела тему Інесса та уважно, проникливо подивилася на хлопця. - Розумію, чому вона тебе так любить.

- Хто «вона»?

- Та це я так... Не звертай уваги... Дівчина, яку полюбиш ти, буде найщасливішою у цьому світі! А може, й не тільки в цьому… братику!

Євсей здивовано глянув на сестру, яка зазнала несподіваного припливу ніжності, і посміхнувся краєчком губ. Вони хоч і звикли до грубої манери спілкування один з одним з глузуваннями та жартами, але все одно завжди один одного розуміли та любили. Ташка була не просто рідною йому, а й найвідданішою подругою, спорідненою душею. З нею щось діялося, вона була сама не своя, але він поки не знав, як допомогти. Хоч дуже хотів.

Інесса знову відвернулася до вікна, вперше їй хотілося плакати. Ком підступав до горла, але вона щосили стримувала сльози, які гарячою хвилею підкочували до очей. Їй довелося побувати в багатьох перипетіях, але ніколи! Ніколи вона не почувала себе безпораднішою, ніж зараз. Вона виявилася заручницею тіла, про яке так мріяла. Їй хотілося втекти та жити вільним життям, але це було неможливо. Коло замкнулося.

Красиве життя в тілі «золотої» дівчинки Таші Малініної виявилося не таким вже й красивим, як вона мріяла. Класні шмотки, крута квартира та гроші на картці вмить втратили свою цінність без фізичного здоров'я. Кому потрібні гарні сукні, якщо їх нікуди вдягнути? Яка різниця, скільки грошей у тебе на карті, якщо ти не можеш розпоряджатися ними? Хіба не все одно, в якому житлі ти живеш, якщо тобі хочеться з нього втекти?