30. Гостинність Готів

Архітектура у Феєрії була незвичайною, якщо не сказати – дивною. Будинки нагадували мультяшні казкові домівки. Все було яскравим, хитромудрим і незвичним погляду.

Усередині химерного будинку обстановка була цілком звичайною, зовсім не видовищною, побутовою - з простими дерев'яними меблями і трохи обшарпаними стінами, пофарбованими в світло-блакитний колір, що зовсім не відповідало зовнішньому екстравагантному стилю.

У передпокої їх зустріла Елен - дочка Мортімера і Белли Гот - мила дівчинка років п'ятнадцяти, вбрана в пишну багатошарову спідницю і смугасту блузу. Дівчина була пухленька, як і її батьки, з рум'яними щічками та світло-блакитними очима, обрамленими довгими віями. Пишне вбрання ще більше підкреслювало і без того округлі форми дівчини.

- Доню, познайомся - це Таша. Ми підібрали бідолаху в лісі, вона втекла з півдня.

- Привіт! Ох, яка ж ти худа! Мабуть, довго голодувала, бідолашна?

- Угу ... - кивнула Таша, розглядаючи пишнотілу дівчину, яка з жалем поглядала на тоненьку Ташіну талію і стрункі ноги.

Белла провела гостю у вбиральню, набрала води в маленьку круглу ванну, що нагадувала велике корито, і дала чистий одяг – сукню зі строкатою пишною спідничкою (що нагадувала ту, що була одягнена на господині) та бинти, щоб обробити знівечені ноги.

Таша відчула величезне полегшення, коли змогла змити з себе шар бруду та забинтувати поранені стопи. Сукня Белли виявилася на неї завеликою, але затягнувши тугіше поясок на талії, Таша зібрала тканину складками. Тепер воно виглядало непогано, правда спадало з плечей.

«Ну й мода тут… Ходять хто в чому… Ех, знайти б спосіб позбутися цього браслета… А ще краще – повернутися б додому… Страшно подумати, що там зі мною трапилося…» - думала Таша, розглядаючи себе в дзеркалі на стіні. Вона намагалася не розплакатися від власного жалюгідного вигляду. Але не можна було падати духом. І не можна було плакати, адже потік сліз не зупинити. Зрештою, вона у гостях.

***

У просторому залі на неї вже чекали господарі будинку за накритим столом. Таша гадки не мала, що за частування були перед нею, але голод притуплював обережність. Стіл був не багатим, але різноманітним. На простих круглих тарілках були насипані різні страви: обсмажені коріння, фрукти, салати з якихось овочів. На одній з тарілок Таша помітила вже знайомі їй піщужки. Їх було небагато, але страва стояла у самому центрі, як основна. Ташу занудило від одного виду скручених хвостиків, і вона тут же згадала русалку, яка була така добра до неї.

- Сідай, Ташенько! Ми шануємо гостей. Живемо ми небагато, але заможно, - з гордістю сказала Белла, вказуючи дівчині на стілець поруч з Елен, якій судячи з очей, що бігали по столу, вже не терпілося скоріше почати трапезу.

Таша привітно посміхнулася і, поправивши плаття, що спадало з плечей, сіла за стіл. Обстановка в будинку зовсім не здавалася їй заможною. Прості «незграбні» меблі, давній ремонт, невеликі кімнати… Якщо так жила заможна родина у Феєрії, то як же тоді жилося біднякам? Таша згадала, з якою розкішшю була обставлена ​​кімната у палаці Аліса. Житло Готів ні в яке порівняння не йшло з палацовими покоями.

- Дякую вам за вашу щедрість! Навіть не знаю, як я можу вам віддячити.

- Не хвилюйся, люба! Ми не нужденні… Потрібно допомагати тим, кому пощастило трохи менше, ніж нам, - все з тією ж пафосною лагідністю в голосі, розливаючи вино в бронзові кубки, говорила Белла, як священик на проповіді. – Ох! Елен розстаралася! Зустріла батьків, як королів!

Щоки Елен покрилися легким рум'янцем. Вона зніяковіла трохи, задоволено посміхнулася, почувши похвалу на свою адресу, і взялася за їжу. Дівчина набирала по кілька великих ложок з кожної тарілки, в результаті чого на її тарілці утворилася ціла гора смаколиків, включаючи двох найбільших піщужок. Вона їла з таким апетитом, що здивована Таша навіть забула про свій голод. Зі сторони можна було подумати, що це пампушка Елен не їла кілька днів і блукала по Феєричному лісу, а не Таша.

– Все дуже апетитно! - усміхнувшись, зробила комплімент господарям гостя і не втрималася від питання. – А це… піщужки?

- О, так! – задоволено закивав Мортімер, радіючи, що дівчина відзначила присутність вишуканого делікатесу на столі. - Найсвіжіші! У наших краях - велика рідкість. Мені дістав знайомий із торгової палати.

- Але ж русалки-пищуги – вони ж напівлюди… Вам не здається, що це якось блюзнірсько – їсти їхніх дитинчат…?

Белла, Мортімер і навіть Елен відірвалися від трапези і здивовано дивилися на гостю. Таша зрозуміла, що збентежила господарів, і злякано дивилася на них, побоюючись, що її зараз виженуть з-за столу. Але сімейство перезирнулось і дружно зареготало в голос. Таша полегшено видихнула і теж посміхнулася.

- Морті, бідолаха шокована таким достатком після голоду в південних краях! - вигукнула Белла з задоволеним хихиканням. У голосі її чулися нотки гордості за свою заможну сім'ю. Потім вона звернулася до Таші. - Ти не подумай, ми не купуємо піщужок щодня. Навіть для нас це дороге задоволення. Але сьогодні у нас є пречудовий привід! Ми з Морті купили лавку в столиці, і тепер продаватимемо наше вино за гарною ціною!

- А піщуги – підступні істоти, які самі нападають на людей! - вклинилася в розмову Елен, дожовуючи салат.

«Щось русалка не здалася мені підступною… А от цю дівчинку я б злякалася, зустрінь її десь у лісі зголоднілою…» - подумала Таша, але вголос не заперечила дочці господарів.

- Ви займаєтеся виноробством? - з натягнутою усмішкою запитала Таша, намагаючись змінити тему, але все ще з огидою поглядала на смажених піщужок посеред столу.

- Так. Морті виявився таким прозорливим, коли розбив тут виноградник після нашого весілля. Незабаром посаду маршала нашої провінції зайняв майстер Егон, ось ми й утрималися на плаву, - гордо сказала Белла. - У наших краях, знаєш, теж не все гладко... Багато хто їде в пошуках кращого життя в інші міста. А нам і тут непогано. Але Елен підростає, от і ми задумалися про столичне життя! Спочатку лавку відкриємо, заробимо, а там, дивишся, теж переберемося в серце Феєрії.