29. Нова Таша

До Інеси, нарешті дійшло, що Єва та Євсей – це одна і та сама людина, коли вони прощалися з Вірою, і та ласкаво назвала так сина.

З'їхавши сходами на своєму диво-кріслі і навіть дивом не випавши з нього, Інесса полегшено видихнула, опинившись у дворі. Духота стояла неймовірна, хоча був лише ранок. Вона вже забула, що таке спекотна погода. В усвідомлених снах їй якось на думку не спадало перенестися кудись, де було б некомфортно спекотно чи холодно. А у Феєрії клімат постійний та досить м'який. Вона відразу почала потіти і обмахуватися сумкою. Євсей увімкнув у машині кондиціонер, коли вони сіли всередину, і їй полегшало.

«Зараз і справді непогано було б поплавати у басейні. Ось тільки як? Розуму не докладу, як вона це робила ... Ну нічого, розберуся по ходу. Зараз головне - не налажати до того світлого моменту, як я зможу зняти побільше грошей з рахунку Малініних і укотити подалі звідси. Який же облом із цим тілом! От сетрво, ця Таша!» - думала Інесса, дивлячись у вікно на метушливе місто. Магазини, багатоповерхівки, галасливі вулиці – все це викликало трепет та ностальгію. Місто, в якому вона тепер жила, хоч і не було столицею, але все одно нагадувало про колишні часи, про молодість, про студентські роки.

- Знаєш, а я написав їй, - перебив мовчанку Євсей.

- Кому? - обережно запитала Інесса, відволікшись від власного потоку думок. Вона переживала, що знову щось скаже не те й викличе в брата недобрі підозри. Не вистачало ще опинитися в дурдомі по волі стурбованих родичів...

- Зоряна Фея. Вибачився, що все так сталося з побаченням, що не зміг прийти.

- І-і-і?

- Вона написала, що бачила, як я підійшов до іншої дівчини і потім швидко пішов геть. Коротше, вона все зрозуміла.

- Що зрозуміла?

- Ну, що я подумав, що та потвора – це вона і є, що не схотів з нею йти на побачення… Коротше, я облажався. І вона більше не хоче зі мною бачитися. Так і написала: «Мені не потрібен чоловік, який судить про людину на вигляд. Напевно, зірки помилилися».

- Ммм ...

Інесса уважно слухала Євсея, намагаючись вникнути у ситуацію, і ретельно підбирала слова. Вона розуміла, що хлопець чекає поради від сестри, але дуже боялася ляпнути чергову дурість.

- Що робити, Ташкенте?

- Шукай іншу... Те ж мені біда... Ти симпатичний хлопець, ще й... при грошах.

- Так, але ... Я не можу викинути її з голови! У нас із нею стільки спільного! Це просто неймовірно! А раптом вона й справді та сама, а я її упустив через дурну помилку? Через страх, що вона якась не така…

- Спробуй це сказати їй. Як зараз мені. Адже жінки люблять вухами.

- Слухай... От я тупиця! Ну звичайно! Я запишуся до неї на прийом! Інкогніто!

- Оце правильно! - підтакнула Інесса.

- Хоча ні… Не найкраща ідея. Вона просто не захоче мене слухати. Я розчарував її. Вона ж кілька разів наголошувала, що не хоче, щоб про неї судили за зовнішністю, а я саме так і зробив.

- Тоді не знаю. Спробуй переконати її у протилежному.

- Але як? Якщо вона виявиться красунею, вона думатиме, що я з нею тільки через це.

- А якщо не красунею, то що тоді?

- Знаєш, це й не так важливо. Я також не красень. Звичайний хлопець. Якщо вона просто звичайна дівчина, але в нас і справді стільки спільного, то яка різниця, як вона виглядає? Навіть ту стрьомну дівчину в окулярах можна привести до ладу! Ну там, голову вимити, коріння пофарбувати, підібрати стильні окуляри ... Нічого, у мами в салонах і не такі дива витворюють з дамочками! Сам бачив! Зайшла крокодилиха – вийшла красуня!

Інесса знизала плечима і мимоволі посміхнулася.

«Який же він таки душка! Жаль, що він типу мій брат…» - подумала вона, подивившись на добродушне обличчя хлопця. Він не був красенем у класичному сенсі: з вольовими вилицями, легкою неголеністю та мужнім поглядом. Простий молодик… Світлоокий, як і всі Малінини, з пухкими трохи жіночними губами і завжди гладко поголений. Зовсім не в її смаку. Інессі завжди подобалися брутальні бородачі. Але щось у ньому все одно притягувало, варто лише трохи поспілкуватися з цим молодим чоловіком.

Вони під'їхали до басейну. Євсей провів її в роздягальню та поїхав у своїх справах.

Чортихаючись і крехтячи, Несс намагалася надіти на себе золотистий купальник, який не здогадалася натягнути вдома. Снорівки явно не вистачало. Це просте завдання виявилося для неї справжнім випробуванням. На лобі проступили краплі поту, волосся на скронях і біля шиї стало вологим. Якась дівчина замість того, щоб запропонувати допомогу, швидко зібрала речі та вискочила з роздягальні, ніби нічого не помітила.

- Біжи, біжи, коза драна! Мені ж зовсім не потрібна твоя допомога! - навздогін їй крикнула Інесса, вже сильно зла і роздратована.

Впоравшись абияк з лямками, дівчина виїхала в хол, де сьогодні було людно. Погляди оточуючих одразу прилипли до неї, викликали вируюче неприємне почуття всередині, яке мерзенною кляксою лягало на серце. Від цих дратівливих поглядів Інесса лише сильніше злилася.

Мало того, що вона ще не звикла до нової себе, так ще й це відчуття інакшості підкріплювали сторонні люди.