27. Нове життя

Щойно розліпивши повіки, дівчина розпливлася в задоволеній усмішці. Губи розтяглися у передчутті чогось нового та довгоочікуваного. Душа тріумфувала і співала, хотілося терміново кудись бігти. Тіло давно залежалося, виникло різке бажання струсити з себе залишки дрімоти і схопитися!

Вона піднялася на ліжку і сіла, почала розглядати свої руки, обмацувати обличчя, шию, груди, гладити себе по стегнах. Якесь дивне почуття пронизало мозок, але ейфорія не давала зрозуміти, що це.

Дівчина захотіла встати з ліжка, подалася всім корпусом уперед, але ноги чомусь не підкорилися мозковому імпульсу, і вона стрімголов злетіла з ліжка, боляче вдарившись плечем об тумбочку.

«Що за чортівня! Я не відчуваю ніг!» - промайнуло в мозку. З коридору почулося динамічне шльопання капців. До кімнати увірвалася жінка, вже нафарбована, незважаючи на таку рань, у рожевому халатику з переляканим виразом обличчя і поспішила на допомогу.

- Доню, що трапилося? Ти що, впала? - вона підбігла до доньки, що лежала в викривленій позі на підлозі та відчайдушно намагалася встати, але ніяк не могла впоратися зі своїм тілом.

- Не збагну, що таке! Залежалася чи що… — прошипіла та, борсаючись на підлозі. Віра допомогла дочці сісти, обперши її спиною до ліжка.

- Зараз, постривай. Тобі стілець присунути чи краще візок?

- Візок? - в очах дівчини читалася розгубленість і повне нерозуміння. Віра кивком голови вказала в куток кімнати, де біля шафи стояло інвалідне крісло.

В очах потемніло, серце відчайдушно забилося, а в голові стало прояснятися.

«Ця ідіотка не казала, що вона інвалід… Трясця їй! Оце я кретинка! І що тепер робитимеш, люба Інессо?» - подумала розгублено вона і закліпала очима.

Віра, не дочекавшись відповіді, підкотила громіздкий агрегат і допомогла дочці посадити своє наполовину знерухомлене тіло в нього.

- З тобою все добре? Може, зателефонувати до лікаря? Раптом це погіршення? У тебе наче порушилася координація.

- Ні, ні ... Все гаразд, ... мамо, - ледь видавила з себе приголомшена Інесса. - Просто наснився страшний сон, ось я і впала з ліжка... Вже все гаразд.

- Добре. Тоді одягайся, я накрию на стіл. Єва сьогодні приїде на сніданок і заразом відвезе тебе до басейну.

- До басейну?

- Ну так. Сьогодні вівторок, о десятій тренування. Ти забула?

- Так, щось пам'ять відбило ...

- Так, все. Я дзвоню Едгару Миколайовичу. Потрібно їхати на обстеження.

- Ні! Не потрібно! Жартую я! Просто заплуталася у днях. Зі мною правда все добре, … матусю!

«Хоч би не грубити їй і постаратися стримувати мою специфічну манеру спілкування», - подумала Інесса і старанно надягла на обличчя найдобрішу і наймилішу усмішку, яку тільки могла.

- Ну гаразд… Чекаю тебе на кухні.

Віра навіть скривилася від несподіванки. Вона не здивувалася би якійсь грубій відповіді на кшталт «Відчепися! Собі виклич лікаря», але ніяк не очікувала почути ввічливу спокійну відповідь у поєднанні з «матусею», ще й з посмішкою на додачу.

«Мабуть, сварка пішла нам на користь! Вона нарешті перестала ставитися вороже до моєї турботи!» - з тріумфуванням подумала Віра і вирушила на кухню.

Інесса почала інтуїтивно розбиратися з кріслом, натискаючи по черзі на всі кнопки та важелі. Їй потрібно було терміново освоїтись не тільки в новому тілі, а й в інвалідному візку. А цього вона точно не чекала.

«Схоже, мій план «Нове життя» відкладається… – думала вона. – Потрібно терміново дізнатися якнайбільше про життя цього малого стерва. Це ж треба було жодного разу не сказати, що вона не ходить! От зараза! Стільки нісенітниці несла про себе, і жодного разу! Ні разу не сказала справді важливе!»

Інесса зрозуміла, як керувати кріслом, і відразу стала оглядатися. Вона їздила по кімнаті, раз у раз щось зачіпаючи і збиваючи, застрявала при поворотах. Перше, що вона вивчила, це Ташин смартфон, що лежав на тумбочці. На щастя, блокування знімалося відбитком пальця.

Стрічка новин допомогла зрозуміти, в якому часі вона має жити і де вона знаходиться. Таша розповідала про своє життя досить багато, називала місто, де жила. Інесса мала можливість підготуватися заздалегідь, але все-таки. Її справжньою батьківщиною була столиця, а не провінційний промисловий мегаполіс. Зрозумівши, що потрапила туди, куди планувала, і що Таша її в іншому не обдурила, вона приступила до дослідження своєї нової персоналіті.

Вивчивши останні повідомлення, профілі в соцмережах, Інесса з'ясувала для себе, що і тут довірлива Таша говорила правду. Живе вона з мамою у розкішній квартирі десь у центрі міста. Старший брат, з яким вони досить близькі, живе окремо та займається бізнесом. Єва – це, зважаючи на все подруга, про яку, на жаль, поки нічого не відомо. Соцмережі говорили про життя самітниці, бо давненько не оновлювалися. А от якщо перегорнути профіль на рік тому, то можна було побачити зовсім інше життя. Розкішні фотографії в модних образах перемежовувалися з дивовижними пейзажами курортних місць, дорогих готелів та шикарної їжі. Були і досить провокаційні фото в білизні, в дуже відвертих бікіні і в обіймах з якимсь красенем.

«У таке життя я і планувала потрапити», - з досадою подумала Інесса, не перестаючи гортати фото у зворотному порядку.

В одній із тумбочок Інесса знайшла Ташіни паспорти. Точніше, вже свої. Закордонка рясніла штампами різних країн, де пощастило побувати Таші Малініній. Але нескінченна низка подорожей обривалася кілька місяців тому. Остання поїздка була до Німеччини, а потім до Італії на місяць. Мабуть, на відпочинок та реабілітацію.

Дізнавшись своє нове прізвище, Інесса без особливої надії вирішила вбити її в пошуковик браузера, але кількість посилань її вразила. Поступово вималювалася картинка. Тепер вона знала, що дівчина не ходить трохи більше року і в усьому винна страшна аварія, винуватицею якої вона і була.

- Так от, що за страх, що паралізує… - пробурмотіла Інесса, дізнавшись з мережі всю підноготну і мерзенні подробиці тієї страшної автокатастрофи. Прізвище Малініних неабияк пополоскали в пресі.