25.2

- У неї жар ... Вона не виживе без сили майстерності, мілорде. Марить…

- Гаразд. Зараз вона все одно не зможе втекти. Приготуйся, я зніму браслет покірливості.

Феліція відійшла вбік, щоб не заважати Великому Майстру творити чудеса зцілення, а той звільнив мляве зап'ястя своєї пораненої гості від блокатора наміру.

- Sana vulnere! Sana vulnere! Conjure, sana vulnere[1]…

…Таша отямилася, розплющивши очі. Все навколо пливло і кружляло, вона не могла сконцентрувати погляд. Перед нею розпливалася темна постать Аліса, що бурмотів щось латиною. Праворуч від неї маячив темно-блакитний халат Феліції, яка змочувала її лоб холодною ганчірочкою. Аліс підводив руки до стелі, промовляючи знову і знову свої заклинання, як мантру, потім опускав долоні, спрямовуючи їх на поранене плече дівчини.

Біль у руці трохи вщух, і дівчині стало легше дихати. Вона знову відключилася, відчувши полегшення.

Коли Таша знову прийшла до тями, в кімнаті вже нікого не було. В очах більше не двоїлось і не пливло. Вона нарешті розглянула приміщення, яке тепер добре освітлювалася світлом із вікна. Велике масивне ліжко з різьбленого дерева, вистелене фіолетовим бархатистим покривалом, стояло по центру просторої спальні.

На вікні висіли важкі оксамитові штори темно-фіолетового кольору із золотистою бахромою, підібрані з обох боків вікна на масивні гаки, відкриваючи кімнату денному світлу. Навпроти ліжка стояла різьблена антикварна шафа, трохи обшарпана, наче їй було кілька сотень років, але від цього ще гарніша. До стелі була підвішена розкішна кришталева люстра. На стінах були смугасті шовкові шпалери, витримані в пастельних і лілових тонах. У кутку кімнати стояв маленький туалетний столик з гарним вінтажним дзеркалом, теж різьблений з химерними хитромудрими ніжками. Таша бачила такі меблі хіба що в кіно – у якомусь історичному романі чи музеях царської епохи.

На руці, як і раніше, була пов'язка, але рана явно поменшала і вже не пульсувала. Таша могла вільно підняти руку, не скорчившись при цьому від болю. І тут вона помітила, що зап'ястя вільне від браслета-блокатора.

«Це мій шанс!» - подумала вона, підвелася, спершись на різьблене узголів'я ліжка, і тут же зосередилася на пляжі. Їй треба було якнайшвидше давати дьору звідси. Хто знає скільки вона вже тут знаходиться? Раптом у замку Алістера діє те ж силове поле, що й у в'язниці, і вона в реальному житті давно поринула у глибокий летаргічний сон, переполошивши маму та Єву?

Таша нервувала, намагаючись зосередитись на своєму пляжі, але хвилювання сильно заважало. У цей момент ручка дверей опустилася, і до кімнати зайшла Феліція. Побачивши дівчину у свідомості, що сидить на ліжку, вона одразу збагнула, в чому річ, і стала відчайдушно кликати охорону.

Таша нервово робила спроби перенестись, але нічого не виходило. Простір занадто довго відмовлявся коритися. Зрозумівши, що зараз її знову закують у браслет, вона приготувалася дати відсіч. На щастя, вогняні кулі стали матеріалізуватися не так повільно, як перенесення. Першого удару вона завдала по несамовито валаючій Феліції. Вогняний спалах наздогнав бідолаху, коли в кімнату вже влетіло двоє охоронців у обладунках. Куля з'явилася в повітрі, як нізвідки, і відкинула Феліцію в кут кімнати. Та скрикнула і шмякнулась об підлогу, як набита гречкою лялька. Охоронці позадкували, але схаменувшись, продовжили наступ. Таша тим часом силою наміру вже формувала щит навколо себе. Невидима непробивна стіна навколо неї швидко росла. Стражники марно намагалися пробитися крізь щит. До них доєдналися ще троє. А потім у кімнату прийшов і сам Аліс.

- Це так ти платиш за гостинність, дівчинко? – розлючено вигукнув він.

- В гостях добре, а вдома краще! – зухвало відповіла вона, ховаючись за потужним захисним полем, і знову спробувала перенестися, але цього разу вона представила схованку Інесси, подумавши, що переміщення в межах Феєрії має спрацьовувати швидше, ніж вихід в інший варіант реальності. Простір підкорився їй саме в той момент, коли Аліс одним лише жестом руки розрубав її силове поле і підбіг до ліжка, але дівчина зникла.

Таша опинилася у воді. Намір переніс її не в саму домівку-мушлю, а десь поблизу.

«Знову промахнулася!» - роздратовано подумала вона, намагаючись зрозуміти, в якому напрямку плисти. Не бачачи нічого в каламутній воді озера, вона розгубилася, намагаючись плисти аби куди, але поранена рука все ще не давала їй рухатися на повну силу. Вона зрозуміла, що їй не вистачає кисню. У повній дезорієнтації вона спробувала спливти, але в неї погано виходило. Тіло тягнуло на дно. Рухів однієї руки було замало.

Повітря у легенях зовсім не залишилося. Ослаблене тіло Таші відмовлялося боротися, в очах почало темніти. До поверхні озера було далеко. Вона почала тонути. Очі заплющились. Раптом вона відчула дотик чиїхось губ. Сильні руки стиснули її за щоки, змусивши відкрити рота. Дівчина розплющила очі і побачила перед собою обличчя Аліса, що вдихає в неї дорогоцінний кислород. Серце тьохнуло і стиснулося в грудку. Тепер вона могла випливти, але він потягнув її вниз.

Таша безпорадно піддалася ривку і зрозуміла, що він тягне її до будиночка-мушлі, який тепер добре проглядався крізь товщу води.

«Я розсекретила схованку Інесси», - подумала вона з жахом. Тепер лишалося сподіватися, що її знайомої там немає. Таша не мала часу подумати, що сталося з її наставницею і чому та обдурила її, сказавши, що Лео їй доводиться братом, а не коханцем. У глибині душі Таша сподівалася, що вона ось-ось з'явиться і врятує її, як це вже бувало й не раз, але Інесса не показувалася.

«Раптом її теж схопили ... або вона втекла і кинула мене ...»

[1] (Латинь) - Рано зцілилися. Заклинаю, рано зцілися.