25. Гостя у полоні

Таша опритомніла в затемненій кімнаті і одразу ж відчула пульсуючий біль у руці, який відлунням розносився по всьому тілу. Вона спробувала озирнутися, але в напівтемряві нічого до ладу не побачила. До неї одразу дійшло, що вона не у своїй спальні. Крізь щільні оксамитові штори ледь пробивалося світло з вікна, і вона зрозуміла, що лежить на величезному ліжку з різьбленим узголів'ям у якомусь просторому приміщенні.

Спроба поворухнути рукою, щоб підвестися, змусила її здригнутися від гострого болю. Її кинуло в жар, і дівчина безпорадно повернула голову на м'яку оксамитову подушку. На плечі і по всій руці була накладена пов'язка, по краях якої виглядали забруднені кров'ю бинти. Дівчина була в тому ж одязі, але неабияк забрудненому. Рукав футболки був відрізаний, на білій тканині виднілися сліди від сажі та крові.

«Де це я? - промайнуло в голові. – Я досі сплю?»

Почуття розпачу та нерозуміння ситуації змусили серце битися сильніше. Таша важко дихала. Їй захотілося терміново переміститися звідси кудись подалі, і вона тут же подумки представила свій улюблений пляж, де їй було так спокійно і безпечно. Спроба забратися з цього дивного місця не мала успіху, а на зап'ястях виникло відчуття сильного тиску, ніби хтось боляче стиснув її руку, не пускаючи від себе.

Таша підняла ліву кисть, яка була непоранена, і помітила на зап'ясті неоново-блакитний браслет, такий самий, як був у Лео у в'язниці.

«Отже, мене схопила охорона. А це блокатор наміру. Пречудово… І скільки мені тут сидіти тепер? І як же боляче…» - дівчина панічно намагалася зібрати всі думки воєдино, що наринули рясним потоком в її мозок, але печіння в руці заважало зосередитися.

Думки Таші перервали голоси і якась метушня за дверима. Недовго думаючи, дівчина заплющила очі, прикинувшись, ніби вона не приходила до тями.

- Як вона, Феліціє? - запитав низький чоловічий голос. Почулися кроки. Чоловік підійшов до ліжка ближче. Таша, навіть не бачачи його, відчула потужну енергетику цієї людини. У його голосі відчувалася колосальна сила, і чим ближче він підходив, тим виразніше Таша розуміла, хто це.

Дівчина уважно слухала розмову незнайомців, намагаючись не рухати очними яблуками. Почувся звук штор, що відкриваються, і Таша крізь повіки відчула яскраве світло.

- Рана глибока... Загоювальні відвари не діють. Потрібна сила майстерності… – почувся жіночий тихий голос. Чиясь рука торкнулася її передпліччя, через що Таша здригнулася, ледве стримавши рух. – Потрібно зняти «браслет покірливості»…

- Я подумаю. Дякую, Феліціє. Поки зачекаємо ще. Ану, подивимося…

У кімнаті зависла тиша. Таша жадібно прислухалася до найменших шерехів. Їй шалено хотілося розплющити очі, але вона не наважувалася. Раптом вона відчула торкання важкої руки незнайомця до пов'язки на її пораненому плечі. Вона відразу зрозуміла, хто торкається її. Насилу стримуючи бажання закричати від болю, вона зчепила зуби. Він швидко розмотував бинти, і кожен його рух був, як рух ножа по тілу, як електричний струм… Коли він знімав останній шар бинта, Таша не витримала і завила, розплющивши очі.

- Тихо, тихо... Не сіпайся. - звернувся до неї темноволосий чоловік з коротко стриженою густою чорною бородою, схилившись прямо над її обличчям, і підніс палець до її губ, ледь торкнувшись їх. Його гострі широкі вилиці були сповнені рішучої серйозності. Чорні очі вп'ялися в неї пронизливим поглядом. Таша завмерла, важко дихаючи.

- Де я? - спитала вона, ледве ворушачи пересохлими губами.

- Ти в мене вдома – у моєму замку.

- Ти Аліс?

- Моє повне ім'я Алістер, але я віддаю перевагу скороченому варіанту. А ти?

Таша відвернула обличчя, не бажаючи називати своє ім'я. Алістерові не сподобався її жест, і він боляче стиснув її поранене передпліччя, від чого дівчина ойкнула і заплющила очі.

- Ти поки що моя гостя, але можеш стати і полоненою. Якщо хочеш, - прошипів він і боляче схопив її іншою рукою за підборіддя, впиваючись пальцями в щоки, і насильно розгорнув обличчя дівчини до себе. Таша не могла чинити опір і, дивлячись зі злістю та жахом на кривдника, тремтіла від болю і часто уривчасто дихала.

Він відпустив її підборіддя, і на ніжній шкірі відразу проступили садна.

- Що тобі потрібно від мене?.. – прошепотіла перелякана дівчина, ледве стримуючи сльози від болю та страху.

- Мені від тебе зовсім немає користі, дівчинко. Ти прийшла до моєї країни без запрошення і не з миром. А тут ти тільки тому, що я гостинний хазяїн. І мною керує цікавість… Поки що ще керує. Тож не раджу мені грубити. Краще будь ласкавою гостею – назви своє ім'я.

Він провів рукою по її щоці, акуратно прибираючи локони з обличчя. Таша шкірою відчувала його торкання, і її серце завмирало.

- Таша ... - охриплим голосом прошепотіла вона.

- Зараз буде боляче, Ташо. Але будь гарною дівчинкою – не кричи. - посміхнувся він і подав знак Феліції. Мабуть, це була місцева лікарка. Таша встигла розглянути повненьку жінку в просторому темно-блакитному халаті з темно-синім волоссям, підстриженим під боб-каре. У неї були великі блакитні очі та негарний злегка викривлений рот. Вона притиснула Ташу до ліжка, тримаючи її за здорове плече та руку.

Таша дихала ще частіше, не знаючи чого чекати. Алістер трохи підняв її поранене передпліччя і швидким рухом прибрав залишки бинтів, що прилипли до рани. Таша тремтіла від болю, тихо поскулюючи і кусаючи губи до крові.

- Спокійно! Лежи тихенько... Треба промити рану.

Ташу трясло від нестерпного болю, від якого хотілося лізти на стінку. Вона вп'ялася нігтями в оксамитове простирадло і відкинула голову, ледве стримуючи крик. З очей бризнули сльози. На лобі проступив піт.

Аліс промив рану якимось пекучим розчином, після чого Феліція послабила хватку, відпустивши дівчину, і без того знесилену на подушці, і почала накладати на рану чисту пов'язку.

Аліс промокнув її лоб м'якою вологою ганчірочкою.