23. З Днем народження

Денис не відповідав... Було вже близько опівночі. Таша ледве змогла заснути, але усвідомити себе уві сні їй не вдалося. Так було завжди, коли вона сильно нервувала. Їй снилася якась біліберда… Снилася Еля, що реготала, і Віра, що ридає…

Зранку її розбудив дзвінок телефону. На екрані посміхалося сповнене щастям і любов'ю обличчя Дениса, зняте на фото. Таша неохоче прийняла виклик…

- Привіт! Вибач, що вчора пропустив твій дзвінок… Так стомився, що буквально вирубався…

- Ще б пак! Так скакати на танцмайданчику… Фотки – топчік! - після недовгої паузи випалила роздратовано Таша у передчутті реакції хлопця.

- …

– Знаєш, міг би сказати, що не хочеш зі мною відзначати день народження… – ображено продовжила дівчина.

- Ташо, ти про що? Все не так! Гаразд, гаразд… Так, я вчора був у клубі. Це була вечірка-сюрприз від друзів… Я не збирався святкувати! Я клянуся тобі!

- Чому ти мені не сказав? Чому брехав?

- Ну, а як це виглядало б? Ти хіба не засмутилася б?

- А запросити мене - це взагалі не варіант, так?

- Ти серйозно? Ну… Я якось не захотів тебе турбувати… Думав, ти не захочеш, будеш соромитись моїх друзів, – зам'явся Денис.

- Все ясно… Гаразд, проїхали.

- І я ні з ким там не... Клянусь! Я навіть не знайомився ні з ким! Уявлення не маю, звідки у тебе фотографії.

- Достатньо однієї подруги з ураженим самолюбством… Гаразд, я вірю тобі… Але вимагаю термінової зустрічі!

- Добре, моя русалко! Приходь до мене сьогодні! У мене вікно о дванадцятій…

- Е… Ні! Виберімося кудись із твоєї підсобки! Зрештою є привід.

- Таш... Ну ти ж знаєш... Я не можу!

«То хто кого соромиться?» – раптом подумала дівчина. Черв'як сумніву вже закрався в думки та свердлив її мозок підозрами. Таша вирішила піти ва-банк і відразу розвіяти або підтвердити свої переживання.

- Може, познайомиш мене з твоїми друзями? Можемо попити пива десь? Або кави…

- Слухай… Давай іншим разом, га? Я якось не готовий поки що...

- Не готовий з'явитися зі мною в громадському місці?

- Не готовий поки до посиденьок із друзями! Ташо, перестань злитися, благаю! І почуй мене! Я кожну вільну хвилину викроюю, щоб провести час із тобою. Так, з днюхою облажався. Ще раз пробач. Ну, що ти заладила? Ти зі мною зустрічаєшся чи з моєю компанією?

«Боже… Він соромиться показувати мене друзям…» - Таша заплющила очі долонею, масажуючи лоба пальцями. Їй стало ніяково і хотілося терміново припинити всю цю безглузду розмову.

- Гаразд... Набери, коли будеш готовий вийти зі мною на люди. Бувай, Ден.

- Таша! Ну що ти таке говориш?

Але Таша вимкнула телефон і з психом кинула його на ліжко.

«Він зустрічається зі мною з жалості? Чи заради сексу? Ні, ну це якийсь мазохізм… З ним будь-яка захоче бути поруч. Навіщо я йому? Неповноцінна, каліка? Яка ж я дурепа ... Вирішила, що можу вести повноцінний спосіб життя, зустрічатися, бути коханою», - думала Таша і з огидою дивилася на свої знерухомлені ноги.

Почуття смутку затягло всі думки сірим серпанком. Таші було неприємно і прикро, але вона не відчувала болю. Звичайно, закоханість до Дениса виникла і зростала з кожною їхньою зустріччю, але після зради Жені десь у серці з'явився запобіжник. І він не давав кинутися у вир із головою. Вона тримала себе з Денисом на запобіжнику, ніби відчуваючи, що щасливого кінця не буде. А може, якась частина її  з самого початку не вірила у хепі-енд.

Її внутрішні наміри справдилися. Все, як в усвідомленому сні. Якщо ти чекаєш від життя провалу, ти його рано чи пізно отримаєш. Простір перенесе тебе у потрібний варіант реальності. Потрібно просто зачекати. Рівно стільки, наскільки жорстка і незламна твоя реальність.