22.1

Віра дивилася серіал і усі вихідні займалася собою. Цілий день у суботу вона прибирала. Жінка була категорично проти покоївок і з захватом могла невтомно драїти трикімнатну квартиру з ранку до вечора з короткими перервами на улюблений серіал. Вона поривалася прибирати й у шафах дочки, але та її не пустила до своєї господи. Неділю Віра витратила на манікюр та педикюр, які їй робила усміхнена Марійка.

Від нудьги Таша також скористувалася послугами молоденької манікюрниці-косметолога. Віра скористалася можливістю і, приспівуючи щось, наводила порядки в кімнаті доньки, діставшись, нарешті, заповітних шаф.

Таша розглядала новий манікюр і провела Машу. Зачинивши двері за дівчиною, вона розгорнулася на офісному кріслі, але прохід загородила Віра. У її погляді було занепокоєння та нотка невдоволення.

"Ну що ще? Манікюр не підходить до кольору мого спортивного костюма?» - подумала про себе Таша і запитливо дивилася на матір.

- Люба, ти п'єш гормональні таблетки?

Таша зовсім не чекала такого питання і завмерла в нерозумінні, перетравлюючи те, що тільки-но почула.

- Ти що, лазила у моїх речах?

- Я випадково їх знайшла… У тебе хтось є? Просто скажи мені, я ж твоя мати!

- Ти випадково вивернула всі речі з моєї тумбочки? - вибухнула дівчина. - Та доки ж ти будеш лізти, куди не просять! Я вже доросла і не повинна звітувати перед тобою.

- Чого ти психуєш? Я нічого такого не спитала! Не хочеш – не кажи… – ображено насупилась Віра.

- Мамо! Ну, як ти не розумієш? Я злюся не через твоє запитання, а через те, що ти лізеш у моє життя без запрошення.

– Без запрошення? Як ти можеш таке казати? А як мені не лізти, якщо ти твориш хтозна-що!? - підвищила тон Віра. Її ніби прорвало, і вона почала кричати. - Та може, якби я не пішла на поводу у твого батька і не дозволила тобі жити окремо, то знала б о котрій ти повертаєшся додому і в якому стані сідаєш за кермо!

- Скільки можна мене звинувачувати? Я знаю, що винна! Та хіба я хотіла б з'їжджати від вас, якби ти не лізла без кінця в моє життя?!! Що мені надіти, куди ходити, куди не ходити, з ким зустрічатися, з ким дружити… Та ти й батька задовбала своїм вічним контролем та тиском! Ти ж дихати нам не давала з Євою. Тому і тато втік від тебе, не лише ми!!

- Та як ти смієш! Я захищала тебе від усього, а ти все робила мені наперекір. І навіть не знала, чим я заради тебе жертвувала!

- А я просила тебе чимось жертвувати? Просила? Та ця аварія, на мою думку, здійснила всі твої мрії! Тепер нарешті все під твоїм контролем! Я під твоїм контролем! Треба було ще батькові ноги переламати, щоб він теж від тебе нікуди не подівся!

– Що? Що ти сказала??! Я рада, що моя дочка прив'язана до інвалідного крісла? Ти нормальна взагалі? - Віра перейшла на вереск. Її обличчя почервоніло, а волосся розтріпалося. - А ти спитай у татуся свого, чому він пішов! Запитай про його секретуток!! Аварія на руку мені, значить... Ти думаєш, я щаслива безмірно вислуховувати день у день твою грубість? Як ти опираєшся кожному моєму слову? Все сприймаєш ворожо? Знаєш, мені іноді здається, що ти захочеш знову ходити, тільки якщо я наполегливо буду твердити тобі ніколи не вставати з цього чортового крісла! Аби все наперекір мені – твоїй пришелепкуватій матусі!

Віра закрила долонями обличчя, спершись ліктем на дверний стояк, і заридала. Таша теж не змогла стримати напливу істерики. Ковтаючи сльози, Віра сповзла по одвірку на підлогу й уткнувшись обличчям у коліна, схлипувала.

Вони мовчали.

Після довгої паузи жінка витерла сльози, поправила волосся, підвелася й пішла на кухню, як ні в чому не бувало.

- Чай будеш? - спитала вона злегка охриплим згаслим голосом, озирнувшись на дочку.

- Каву ... - похмуро відповіла їй дівчина, а потім, недовго думаючи, додала. – А знаєш, давай чаю…

Віра посміхнулася і підійшла до дочки. Вони притиснулися один до одного і знову заревіли.

- Пробач, що я тисну на те... тебе і… і-і-і… намагаюся контролю...ва-а-ти... - схлипуючи завивала Віра, запинаючись майже на кожному слові.

- Вибач, що весь час переч-у-у, - підвивала їй у відповідь Таша.

Наридавшись удосталь, вони пішли пити чай. Обидві знесилені, але з легкою душею. Кожна висловила те, що наболіло, і обом дихати стало легше.

- Вибач, що залізла у твою шухлядку… Я ж мама, мені хочеться знати, чим ти живеш…

- Я розумію… Але мені вже двадцять!

Віра, посміхнувшись, закивала.

- У двадцять я народила тебе... Була така сама... Все життя, здавалося, що попереду... А молодість швидко пролетіла.

- Ну ось ... А треба було пити гормональні ... - хіхікнула Таша, злегка штовхнувши Віру ліктем у бік. – І молодість би не так швидко пролетіла…

- Доню моя ... Я змінила б багато в минулому, крім твого народження, - Віра посміхнулася і погладила Ташу по волоссю, розглядаючи її миловидне обличчя, великі очі і ніжну шкіру. - Ти зрозумієш, коли сама станеш мамою.

Вони сиділи на кухні пів години, а потім у Віри почався серіал. Несила терпіти безглузді діалоги, Таша поспішила піти до себе в кімнату, гортаючи у соцмережі стрічку новин, яка була жвавою, як ніколи. Фотографії Елі знову замиготіли на екрані, і серед них Таша раптом помітила знайоме обличчя… Пальці сповільнили стрічку, а в голові щось клацнуло.

«Це ж Денис!» - подумала вона і почала жадібно розглядати фотки з нічного клубу, де в диму танцмайданчика і кальяну, в оточенні красунь у мініспідницях далеко не бальзаківського віку, - таких же, як Еля і вона колись, - розважався її хлопець…