21. Генеральна репетиція

Стрибок у воду підбадьорив, але холод не сковував тіло. Різке занурення заглушило вуха. Бульбашки повітря підіймалися вгору, а тіло прагнуло вглиб, дедалі ближче до дна озера.

Таша розплющила очі в прозоро-блакитній воді, швидко озирнулася, утримуючи повітря в легенях. Вона опинилася в потоці дрібних рибок, що зграйками пливли у своїх справах. Їхні лусочки блищали в променях сонця, що розсіювалися крізь товщу води. Чим нижче вона опускалася, тим темнішало. Вже виднілося дно з химерними коралами й водоростями, що плелися, як попало, звідусіль. Помітивши нарешті гігантську мушлю, вона з полегшенням попрямувала до неї, випустивши носом чергову порцію бульбашок.

Через хвилясту рослину, що нагадувала кучеряве листя декоративної верби, показалося щось блискуче, що не могло не привернути увагу. Таша сповільнилася і побачила в напівтемряві русалку. А може, й не русалку... Вона не знала, як у Феєрії називалися такі істоти. Але саме так вона уявляла це міфічне створення. Половина тіла у діви була жіночою, а стегна танули в довгому сріблястому хвості. Це він блиснув, відбивши відблиск сонця, що якимось дивом дійшов аж до самого дна. Довге різноколірне волосся синього, червоного, бордового, фіолетового і рожевого відтінків розвивалося у воді навколо застиглої водної діви, обіймаючи її зі спини, обвиваючи тонке витончене тіло: то кокетливо відкриваючи, то приховуючи акуратні голі груди.

Таша відчувала, як її цікавість обійшлася їй втратою залишку кисню з легенів, але не могла поворухнутися, дивлячись на дивовижну істоту. Дівчина з хвостом дивилася на неї своїми величезними розкосими очима. Її маленький рот злегка усміхнувся. Таші здалося, що русалка підморгнула їй і помахала тоненькою білою ручкою.

Залишки повітря залишали легені, Таша почала захлинатися, поки чиясь сильна рука не смикнула її різко убік. Дівчина відчула глухий удар у воді та протяжний дзвінкий писк русалки, яку відкинуло ударною хвилею.

Вже за мить Таша була в знайомій обставі мушлі-схованки та побачила Інессу, яка схвильовано схилилася над її обличчям і щось бурмотіла.

Відкашлявши воду, Таша нарешті змогла вільно дихати та розмовляти.

- Ти зовсім здуріла? Навіщо до озера перемістилася? Чи не могла відразу у мушлю?

- Думала поряд з нею вирину… Кхе… – насилу вимовляла слова Таша. – Хто це був там у воді?

- Це русалка-піщуга. Рідкісний від. Їх винищують місцеві рибалки, крадуть ікру та продають. Вона тут делікатес. Тож русалки ненавидять людей. Краще триматися від них якомога далі.

- Навіщо Алісу спало на думку створювати таких істот у Феєрії?

- Напевно, хотів потішитись – здійснити якусь свою фантазію… А коли світ став реалізованим варіантом реальності, русалки, як і всі живі істоти у Феєрії, стали жити своїм життям.

- Ти її прогнала?

- Так. І зауваж! Я, на відміну від тебе, не чекаю подяки, – хитро посміхнулася Інесса, примружившись.

Таша скривилася і промовчала. Їй було некомфортно в мокрій, прилиплій до тіла сукні, і вона відразу захотіла просохнути. А поки її намір виконувався, вона сіла в крісло-мушлю, ковзнувши в середину, і притиснула коліна до грудей. Її локони повільно висихали. З них уже не капала вода. Сукня теж ставала все сухішою. Волога випаровувалась зі шкіри ледь помітним серпанком, який створив навколо Таші туманоподібну ауру.

- Чому ти повернулася? – запитала Інесса і затягла тугіше довгий хвіст із копиці чорного волосся з рожевими тонкими пасмами. Шкіряне бюстьє підкреслювало пишні груди. Втім, як і всі вбрання Інесси. Вузькі штани здавалися лаковими через те, що досі не до кінця просохли.

- Не люблю кидати розпочате. Я допоможу тобі врятувати брата. Але на цьому все.

Інесса пирснула зі сміху.

- Дивись, не захлинись у своїй пихатості! Ходімо вже! Рятівниця…

Таша навіть не встигла нічого заперечити, як на неї вже одягли дихальний міхур і сунули чоботи-обтяжувачі в руки.

… Дві жіночі постаті повільно наближалися до новозведеної будівлі в'язниці із примарними декораціями навколо, які були ще більш розпливчастими, ніж уперше.

- Чи готова? - Запитала Інесса і поживилася на Ташу з викликом.

- Так, - без зволікань відповіла Таша і стала чекати сигналу від Інесси, що занурилася в себе.

Знову з гуркотом покотилося каміння черепицею, знову заметушилася охорона внизу… Відмахування рукою, — і Таша знову в підземеллі.