20.1

Таша з недовірою подивилася на брата, знову вдивилась у фото та здивовано запитала:

– Єво, а колір марсала – це який?

- У сенсі який? Ну ось... Типу морської хвилі... Синій із зеленцем...

Таша вибухнула від сміху. Ледве стримуючи регіт, вона намагалася заспокоїтися, але просто не могла зупинитися.

- А що? Що ти хочеш сказати?

Таша давилася від сміху, витираючи сльози.

- Єво! Ось колір марсала! - дівчина вказала на бігборд з рекламою магазину одягу, виконаний у темно-червоному кольорі з винним відтінком.

- От дідько! – Євсей почервонів і надув щоки. - Чорт! Чорт! Понавигадують назв цих… Ну що, не можна було сказати – бордове?! Або червоне плаття! Виходить, я відшив не ту! А та чекала на мене і не дочекалася!

Таша ще більше зареготала, схопившись за живіт.

- Ну, напиши їй, що помилився…

- Та вона образилася, напевно... Більше не писала... От халепа!

Роздратований Євсей нічого не хотів відповідати та мовчки під'їхав до спортцентру, де на них уже чекав Денис, і зупинився, а Таша все ніяк не могла заспокоїтися. Денис, не розуміючи, що відбувається, відчинив двері автомобіля.

- Привіт! А що так весело?

Євсей сердито подивився на Ташу, даючи їй зрозуміти, що зовсім не хоче бути висміяним перед Денисом.

- Так, так... Згадала дещо!

- Ну ходімо, розкажеш… - усміхнувшись, лагідно сказав Денис, і підхопив Ташу на руки. Євсей уже викотив крісло, бажаючи якнайшвидше втекти від своєї ганьби, і помчав, пригрозивши сестрі ще одним злим поглядом.

- То що, ходімо? Суші вже чекають...

- Стривай, я думала, ми в суші-бар підемо. Тут зовсім недалеко…

- Та навіщо кудись іти! Я замовив роли з місцевої піцерії, все вже накрив.

- Але я не люблю тутешні роли… Там набагато смачніше! - Таша махнула головою у бік її улюбленого суші-бару, який знаходився всього в парі кварталів звідси.

- Та годі тобі! Ходімо…

Денис поспішив до входу в спорт-центр, швидко штовхаючи спинку крісла Таші. Дівчина змирилася під його натиском та нестала чинити опір. Все-таки він старався… Все влаштував уже…

Вони піднялися до його підсобки. На столі стояв гарно викладений сет, кілька тарілочок з японськими салатами та локшиною, пластикові піалочки з соєвим соусом та палички. А у вазі красувався розкішний свіжий букет червоних троянд.

- Це тобі, - вказавши на букет, задоволено сказав він. – А ще ось це.

Денис простяг дівчині невелику коробку, перев'язану стрічкою. Таша відкрила її із захопленням і побачила всередині неймовірно гарну мушлю розміром з її долоню. Вона була вкрита перламутровим лаком, гарно переливалася і відразу ж нагадала їй підводну схованку Інеси у Феєрії.

- Яка краса! Дякую, дуже мило… А чому саме мушля?

- Ну ти ж моя русалка…

Таша посміхнулася, погладила пальцем ніжні переливи завитків мушлі, покрутивши її акуратно в долонях, і дбайливо поклала подарунок назад у коробочку. Денис став перед нею на коліно і поцілував у губи.

Приємне тепло розлилося по тілу... Вона відповіла на поцілунок, обійнявши його за шию. Таша і схаменутися не встигла, як вже опинилася на дивані в горизонтальному положенні разом із Денисом.

Його руки наполегливо знімали з неї сукню і торкалися шовковистої шкіри. Пара обіймалася, прилипнувши один до одного, і не відривалася один від одного ні на мить, попри жар, що йшов від їхніх розпалених тіл.

- Час з тобою так швидко летить… – романтично прошепотів Денис, дивлячись на неї задоволеними блискучими очима, та погладив по волоссю. Потім швидко встав і почав натягувати свій купальний костюм. – У мене незабаром заняття… Потрібно бігти! Але так не хочеться... А ти можеш залишитись тут.

- І що я робитиму сама? - втомлено промовила Таша, натягуючи сукню.

- З'їж ролів ... Це все для тебе ... Ти ж хотіла.

Таша зиркнула на сет на столі, що вже злегка зів’яв. Денис посадив її у крісло і підкотив до столу. Дівчина проковтнула один із ролів, але не відчула того задоволення, як їй хотілося б. З'ївши ще пару, вона зрозуміла, що почуття голоду відступило.

- Знаєш, проведи мене ... Мені теж час додому. Обіцяла мамі повернутися до двох. Масажистка прийде.

- Давай, я викличу таксі?

- Ні, я прогуляюся... Букет тільки доведеться залишити... Але це заберу! - Таша посміхнулася і схопила зі столу коробочку з мушлею, притиснувши її до грудей.

- Звісно. Букет чекатиме на тебе тут, - кивнув він і нахилився, щоб поцілувати дівчину в губи. - Так... Краще нам перестати це робити! Але твої губи... Вони так і ваблять...

Денис видихнув і відсахнувся від Таші, струснувшись.

- Ходімо, проведеш мене... Обіцяю не вабити губами, - пожартувала вона, втягнувши губи та смішно округливши очі.

Денис засміявся і провів її надвір, де вони й попрощалися.

Дівчина вирішила дістатись додому своїм ходом і не турбувати брата. Вона швидко їхала тротуаром і періодично її губи розпливалися в усмішці - варто тільки згадати гарячі обійми Дениса. А ось його подарунок, що мирно лежав у коробці у неї на колінах, нагадував їй про іншу, менш приємну людину.

Таша досі не могла вирішити, чи повертатиметься їй до Інеси. Чи хоче вона цього? Уражене почуття власної гідності говорило їй наплювати на все і насолоджуватися усвідомленими снами, пославши куди подалі Інессу з її братом. Але інший внутрішній голос постійно нашіптував їй на вухо, що вона не може здатися. Адже тоді Інеса матиме рацію щодо її нікчемності та неспроможності зробити щось значне. Саме ці два почуття стали її основними супутниками у реальному житті. Невже навіть у своїх снах вона не в змозі їх позбутися?

«Ні, я доведу їй, що вона помилилася щодо мене. Допоможу витягти її брата. Може, хоча б він гідно оцінить мій вчинок», - подумала вона, під'їжджаючи до під'їзду.