19.1

- Розплющуй вже очі ...

Таша розплющила одне око і побачила, що стоїть у руїнах під водою в озері. Лео зник, охоронці теж, декорації майже померкли. Залишилася лише купа каміння, яке теж швидко зникало. Інесса стояла перед нею і, склавши руки на грудях, похмуро витріщалася на Ташу.

- Пробач… Я розгубилася! Ти ж казала, що охороні буде не до в'язня...

- Так. Але може статися і таке, що тобі доведеться давати їм відсіч! Що це було? Чому ти нічого не зробила? Адже могла встигнути!

- Вибач, - слізно дивилася на неї Таша, розчаровано видихнувши. – Я… Я згадала, як одного разу потрапила в аварію… і… впала у ступор. Я не знаю чому…

- Мала, це ж усвідомлений сон! Ти керуєш ним! Забула? Ти могла збити їх з ніг хоча б… Влаштувати маленький каменепад на худий кінець… У вежі, що руйнується! Це ж простіше простого!

- Все дуже повільно створювалося… Я думала, що не встигну…

- То й що? Хіба краще стояти, як укопана, і чекати вогненну кулю в серця? Ти чого?? Е-е, так не піде… Ти занапастиш і себе, і брата мого…

Інесса нервово кусала губи та походжала з боку в бік біля Таші, що геть поникла.

- Я ж говорю... Впала в ступор. Мене як паралізувало всю.

- Тобі треба впоратися зі страхом, який живе в тобі, Ташо. Він гальмує твої наміри та паралізує навіть уві сні! Значить, і у твоєму реальному житті теж. Я впевнена! Я не знаю, як це проявляється, але ти точно розумієш, про що я, - розмірковувала Інесса. – З таким страхом усередині за будь-якого найменшого стресу ти ставатимеш жалюгідною загубленкою. От дідько! Стільки часу витратила! І все нанівець…

Інесса розчаровано сплеснула руками та відвернулася від учениці.

- Я старалася! Я справді хочу допомогти Лео…

Інесса повернулася і серйозно подивилася в Ташині зелені очі.

- Слухай… Я буваю іноді грубувата…

«Іноді??» - подумала про себе Таша.

- Я не повинна на тебе тиснути. Ти взагалі можеш відмовитися від цього… Пробач, що накричала.

- Так, добре... Я розумію. Це ж твій брат. Навіть не уявляю, що відчувала б я, якби з Євсеєм щось трапилося.

- У тебе є брат? Ви добре ладнаєте? – несподівано серйозно почала розпитувати Інесса, ніби зовсім забула про тренування, що тільки-но провалилося.

- О, так! Ми найкращі друзі! Він знає мене, як ніхто інший.

- Ви живете разом?

- Ні, я тимчасово живу з мамою… Це нелегко, звісно. Але так склалися обставини, загалом…

– Це добре, коли є батьки.

- А у тебе? Ти ніколи нічого не розповідала про себе.

– Я сирота. Рідних не лишилося. Батька ми з Лео ніколи й не знали. Може, він живий.

- Ти не пробувала побачитися з ним в усвідомленому сні?

- Ні, а навіщо?

- Ну, щоб поговорити, дізнатися чому він пішов від вас... Знаєш, це допомагає...

- Я не чіпляюсь за минуле. У мене є теперішнє. І в цьому теперішньому мій брат сидить у в'язниці Феєрії та чекає, коли я допоможу йому. Ось на цьому я й зосереджуюсь. А ти, дорогенька, марнуєш час не на те. Замість того, щоб залишити свої страхи в минулому, ти тримаєш їх у собі та страждаєш.

- Якби це було так просто.

- Ну, так використовуй усвідомлені сни, як мені радиш. Гаразд, у мене тепер знову купа роботи. Потрібно створити нову локацію. Якщо, звичайно, ти все ще хочеш мені допомогти?

- А ти хочеш, щоб я помагала?

- Ну, якщо так, як сьогодні, то не дуже, якщо чесно…

- Я постараюсь наступного разу зібратися і все зробити краще. І, до речі, знаєш… Для різноманітності могла б сказати мені «дякую»…

- Пф ... - пирхнула Інесса, склавши руки на грудях. - За те, що запорола план? Тепер доведеться все відкласти ще на три тижні в найліпшому разі... А може, й більше, якщо ти знову не впораєшся...

Таша, не очікувавши такої грубості, хотіла вже щось заперечити, але раптом вирішила, що може взагалі розвернутися та піти.

«Дістала… Чому я взагалі це терплю?» — обурилася Таша і, цокнувши язиком, почала налаштовуватися на відхід з Феєрії.

Інесса раптом знизила тон і тихо буркнула:

- Дякую, що намагалася допомогти… Пуття з того мало вийшло, правда, - знову почала бурчати Інесса, але відразу схаменулась і продовжила вже спокійніше. - Вседозволеність усвідомлених снів псує характер. Я відвикла від цих тонкощів у спілкуванні. Звикаєш, що всі роблять те, що ти хочеш… Коротше, вибач. Я все зрозуміла. Ти йдеш. Ну і добре. Сама впораюся.

Таша вдала, що їй все одно.

Вона хотіла щось відповісти, але простір підлаштувався під раніше надісланий запит, і дівчина повернулася на свій пляж. Їй було неприємно. По-перше, від того, що вона зазнала невдачі. По-друге, - від грубості Інесси.

«Та що вона собі вигадала! Що може керувати мною? От нехай сама витягає свого братика з в'язниці... - думала Таша, і відразу парирувала сама собі. - І як же вона це зробить сама? Та ніяк… Гнити Лео у в'язниці. Ну і добре. Не мої проблеми».