17.2

Таша змогла знову прокинутися в усвідомленому сні лише через три тижні після того самого першого бурхливого «тренування» у підсобці у Дениса. Мабуть, заважали емоції, що захльостували, бурливі гормони та збуджена фантазія. Вона не могла ні про що інше думати, окрім як про нього. Навіть звичайний ритуал – перевірка реальності на справжність – відійшов на другий план. Вона намагалася усвідомлювати себе наяву, але часто не могла навіть сконцентруватися як слід.

Усвідомивши себе уві сні вперше за такий довгий час, Таша знову із задоволенням пробігла піщаним берегом. У Феєрії на прохання Інеси, вона поки не з’являлася - чекала звістки від неї.

Набігавшись вдосталь по хвилях, вона раптом згадала про Євсея. Адже вони збиралися разом сходити в кіно (ще до запрошення Дениса), а в результаті ні він, ні вона так і не зателефонували. Брат був дуже зайнятий останніми тижнями. Батько не давав йому спуску і довіряв все більше обов'язків. Єва швидко вникав у справи та, здавалося, вже мешкав у регіональному офісі фабрики. Він став таким серйозним, зібраним… А ще дуже похмурим.

«Цікаво, чи зустрінеться він із цією Зоряною Феєю?» - подумала Таша, і тут же їй спала на думку цікава ідея, як з користю провести час в усвідомленому сні. Вона заплющила очі й сконцентрувалася на образі тієї загадкової особи, сподіваючись побачити її перед собою. В уяві спливла аватарка з ляльковим обличчям білявки. А коли дівчина розплющила очі, то побачила перед собою розмитий жіночий образ. Вона не могла роздивитись обличчя незнайомки. Видно було тільки довге темне волосся і струнку постать у сірому штанному костюмі. Незнайомка танула в повітрі, як оазис перед спраглим мандрівником.

Таша вдивлялася в її вигляд, але перед очима все пливло.

- Вітаннячко. Ти Зоряна Фея?

- Так, - відповіла незнайомка.

- Що тобі потрібно від мого брата?

- Кохання, - відповіла вона. Фігура досі розпливалася в повітрі. Її голос був холодний і беземоційний, ніби говорила не людина, а робот.

- Як тебе звати по-справжньому?

- Так само.

- Що означає «так само»?

- Так само – значить, однаково.

- Назви своє ім'я! - наполягала Таша.

Незнайомка мовчала. Таша зробила кілька кроків уперед до неї назустріч, але її постать не наблизилася ані на сантиметр. Дистанція між ними, як і раніше, зберігалася.

- Чому ти приховуєш свою зовнішність?

- Не хочу, щоб по ній судили про мене.

- Ти брешеш?

- Так само як і ти.

- Я нікому не брешу!

- І я теж.

- Ти потворна?

- Так само як і ти.

Таша насупилась. Раніше вона ніколи не сумнівалася у своїй красі, але відповідь Феї зачепила її та виявилася для неї болючою. Після того, як вона втратила можливість ходити та вільно пересуватися, вона втратила і відчуття себе ідеальної. Її красу більше не помічали, як це було раніше. На неї не дивилися із захопленням – тільки зі співчуттям.

- Скажи, як тебе звуть! Просто скажи ім'я! - Таша розлютилася, що гостя не кориться її волі, вислизає від неї. Вона з усіх сил намагалася зібратися. Сфокусуватися на ній, щоб побачити, хто ж ховається за цією димкою, але все було безрезультатно. Вона почала йти до неї назустріч, потім бігти, але фігура віддалялася від неї з тією ж швидкістю.

- Прошу тебе! Назви своє ім'я!

«Віра! Це Віра… Ти чуєш?» - пролунало в голові у Таші. Вона завмерла на місці, як укопана, а постать незнайомки розвіялася в повітрі. В очах потемніло, і Ташу викинуло зі сну.

- Це я – мама Віра! Це Віра! Ти чуєш?

Таша прокинулася і побачила перед собою матір.

- Мамо, що таке?

- Ти кричала уві сні: «Як тебе звуть? Скажи ім'я, ім'я…» – пояснювала Віра. - Я намагалася тебе розбудити, але ти міцно спала... Що тобі снилося?

- Не пам'ятаю… - відповіла Таша і, поправивши волосся, повернулася на бік. - Все гаразд, мам. Йди спати! Вибач, що розбудила…

Віра поцілувала дочку в лоба і погладила її по волоссю, як це робила в дитинстві, коли Таша прокидалася від кошмару чи тривожного сну.

Її хвилювали неспокійні сни Таші. Вона й сама завжди тривожно спала. Жінку будив найменший шурхіт. Але Таша раніше ніколи не розмовляла уві сні, та ще й так часто. А тут крик… Жінка турбувалася, чи все гаразд із дочкою, адже останні місяці та поводилася якось дивно. З одного боку, Віра помічала позитивні зрушення в її поведінці: вона нарешті почала виходити з дому, знову посміхалася, виглядала спокійною і навіть щасливою... Але іноді вона помічала, що дочка напружена або якось дивно занурюється в себе. Багато про що думає, навіть не чуючи нічого навколо, весь час щось бурмотить, часто кричить уві сні… Раніше Таша була весь час однаковою – однаково нещасною дівчиною в глибокій депресії, яка втратила здатність ходити. А тепер це була якась нова Таша. Поки що незрозуміла їй.

Замислена Віра вийшла з кімнати, залишивши двері трохи відчиненими, і безшумно пішла до себе в спальню.