17.1

Після того, що сталося, Денис телефонував їй щодня після роботи, і вони довго розмовляли на різні теми. Заняття щовівторка стали відбуватися зовсім інакше. Тренер займався зі своєю клієнткою, але зовсім не плаванням…

Як вони не намагалися, тренування все одно закінчувалося пристрасними обіймами та зітханнями на дивані, а іноді просто на підлозі в його підсобці та навіть кілька разів у самому басейні… Їх дивом ніхто не застукав. Хоча заняття і були приватними без сторонніх очей, все-таки будь-якої хвилини хтось міг зайти й побачити не зовсім звичайне тренування…

- Сподіваюся, ти не говорила мамі про нас.

- Звісно! У найдрібніших подробицях розписала дива акробатики, які ти змусив мене виробляти в басейні під час останнього нашого… кхе-кхе… заняття! - жартівливо сказала вона в телефон, озирнувшись на двері до своєї кімнати. Двері були зачинені.

- Я не шуткую! Не кажи, будь ласка, що ми зустрічаємось. Мені страшно ніяково перед Вірою…

- Гаразд, розслабся... Я не звикла посвячувати матір у своє особисте життя... До речі, а ми хіба зустрічаємось? - Кокетливо запитала вона, трохи знизивши тон.

- А хіба ні?

- Ну… Ми не ходимо нікуди… Тренування, та й усе…

- Ну, сходімо кудись! Ти права! Ми відволікаємось у басейні ... Потрібно ж на ноги тебе ставити!

- … Ага. А не тільки догори ногами, так? – хіхікнула дівчина, відчуваючи, як Денис усміхається, хоч вона й не бачила його обличчя. У голові знову почали миготіти спогади з їхньої останньої авантюри в басейні, і в животі все стиснулося від збудження.

- Хочеш, приїжджай до мене. Я один… Сумую.

– Марина вже забрала речі?

- Так. Відразу стільки місця з'явилося…

- Давай краще завтра десь каву поп'ємо?

– Може, у кафешці на третьому поверсі спорт-центру?

- А ти ще той романтик ... Я мала на увазі сходимо кудись в інше місце.

- Блін, пробач… У мене щільний графік тренувань, працюю допізна…

- Ммм ... Ясно, - розчаровано пробубнила Таша.

- Хіба що... У кіно? На останній сеанс? Я міг би заїхати за тобою на таксі, якщо ти зможеш вийти сама.

– Давай! Мені й на квиток витрачатися не треба... Можу в проході посидіти, - сказала вона іронічно. – Але я скажу про нас братові.

- Ні! Не треба! Навіщо? – занепокоївся Денис.

- Мені треба буде щось сказати мамі... Куди я зібралася так пізно... Скажу, що з Євою йду у кіно. Він якраз мене й підвезе.

- А він не буде проти того, що ми разом?

- Я думаю, він і так про нас здогадується ... І, на відміну від мами, він не лізе в моє особисте життя.

- Гаразд... Обіймаю тебе...

- І я тебе, - ніжно прошепотіла вона у відповідь, дивлячись на темне небо у вікні лоджії. Через поріг вона не могла виїхати до вікна, тому просто сиділа на офісному стільці перед відчиненими дверима. Їй було видно лише шматочок неба та частину багатоповерхівки навпроти.

Віра навмисне залишила поріг на лоджії, побоюючись, що дочці в депресії знову заманеться звести рахунки з життям… Хоча в положенні Таші вистрибнути з вікна було б неймовірним випробуванням.

Червневий вечір був тихим. Птахи на кленах під вікнами вже стихли, а цвіркун тільки прокинувся і затягнув свою колискову. Тільки зараз почало віяти прохолодою. Фіранки колихалися від легких подихів вітру. Таші було приємно відчувати потік свіжого повітря правою щокою, що злегка спітніла від довгої телефонної розмови.