15. Золота злива

- Тримай майстра! Всі сюди! Он вона де, на дереві! - почулися відчайдушні крики хлопця внизу.

- От же ж телепень голосистий. Помітив мене, - рознервувалась Таша. - Треба було червоне плаття одягати, щоб на місцевій червоно-квітучій березі не виділятися ...

Під деревом швидко зібрався натовп роззяв. Усі дивилися на неї і тицяли пальцями. З іншого боку ринку Таша помітила організовану групку міцних чоловіків у однакових чорних обладунках, які тягли вже знайомий їй вогнепал.

- От халепа... Знову ця штука, - ще більше занервувала Таша, все ніяк не наважуючись стрибати.

Гуркіт грому змусив натовп на мить вщухнути, але ніхто не розходився.

Таша почула тихий шурхіт. Краплі дощу, падаючи з неба, застукотіли по листю дерев. Почався дощ. Дівчина розчаровано простягла долоню вперед себе, і вловила кілька крапель яскраво-блакитного кольору, що переливалися, наче дорогоцінні перли на шкірі.

Варта вже була на позиції, націлюючи вогнепал прямо на верхівку дерева, де стояла Таша.

Розуміючи, що як і раніше не готова стрибати, дівчина вже приготувалася знову відчути на собі пекучий біль і померти у Феєрії, щоб прокинутися у своєму ліжку. Вона заплющила очі й затамувала подих, почувши чийсь голосний вигук «Плі-і-і!»

Але раптом унизу почулися крики та гуркіт. Краплі дощу із яскраво-блакитного стали золотистими. Таша розплющила очі та побачила, як під деревиною всі розбігаються в сторони, падають на землю і безладно копошаться у мокрій землі зі здивованим галасом. Хтось ойкав і скрикував від болю, але продовжував жадібно збирати золоті монети з землі, прикриваючи голову абичим. Краплі-монети застукотіли по дахах ринкових генделиків, і довкола чувся гуркіт, схожий на нескінченний барабанний дріб. Вогнепал залишився кинутий охороною, яка теж попадала навколішки та хаотично метушилася навколо гармати, збираючи золотисті монетки.

- Вийшло! - зраділа Таша і простягла руку вперед у просвіт між гілок. На долоню плюхнулися три золоті монети з якимось написом. - Ммм ... Мої улюблені! Шоколадні… Шкода, кишень немає… Дякую, пане Воланде[1], за ідею!

Загальна метушня і плутанина її трохи заспокоїли, і вона відчула впевненість у собі. Намір Таші створити дощ із монет здійснився! Але треба було поспішати, поки ці наївні феєрійці не зрозуміли, що їх пошили в дурні, адже монетки були не із золота, а з її улюбленого молочного шоколаду!

- Вибач, Піо! Доведеться тобі одружитися з жирною Лілі! - іронічно посміхаючись, сказала сама собі Таша, дивлячись на хаотичну метушню людей внизу, що періодично скрикували від болю. Замість того, щоб ховатися під дахи та дерева якомога далі від шоколадного граду, влаштованого Ташею, вони жадібно повзали по землі, збираючи фальшиве багатство, а дехто навіть сварився один з одним, вихоплюючи «золото» з рук.

«Нехай ще подякують, що на них п'ятиграмові шоколадки посипалися, а не справжнє золото!» - Подумала вона і, впевнено відштовхнувшись від гілки, стрибнула вниз. Пролетівши пару метрів у вільному падінні, вона вирівняла тіло горизонтально в повітрі, наче пливла під водою, і полетіла вгору, швидко набираючи висоту. Ринок залишився далеко позаду. Вона злетіла вище до хмари, щоб шоколадно-золота злива не хльостала її ніжну шкіру. Пару синців вона таки заробила, та це були дрібниці порівняно з вільним польотом у небі Феєрії. До того ж намір позбутися їх вона вже сформувала в голові. Залишалося чекати, доки реальність відреагує на запит.

Швидко обігнавши хмару, що поступово слабшала, вона знову летіла, розглядаючи мальовничі пейзажі дивовижної країни. Яскраві чудернацькі дахи будинків рябили з усіх боків, смугасті вежі та різноколірні башти різних будівель упереміш з фонтанами та блискучими водоймами зливалися в польоті в одну строкату кашу. У Таші навіть в очах зарябіло від усієї цієї різноколірної краси.

Звідкись здалеку почувся свист. Таша трохи сповільнилася і зависла у повітрі. До неї стрімко наближалася чорна цятка.

«Тікати чи зачекати? Може, це за мною хтось женеться? - міркувала вона, але все ж вирішила дочекатися фігуру в чорному, яка швидко наближалася до неї.

- Це ж Інесса! - вигукнула Таша і замахала їй руками, тому що свистіти дівчина зроду не вміла.

У відповідь знову почувся свист, і вже за хвилину силует Інесси був добре помітний на тлі бірюзового неба.

Вони зрівнялися і радісно вітали одна одну.

- А я думала, ти більше сюди не наважишся завітати!

- Я і не хотіла, але знову опинилася на Патріарших прудах, і якось потягло мене сюди знову. Інесса! З тобою все добре?

- Так, не хвилюйся за мене.

- Хіба тебе не поранило вогнепалом?

- Лише трішки. Я встигла зникнути із цього світу. До речі, настав час сховатися, поки нас знову не засікли.

- Але як звідси перенестися в іншу реальність? Мене там усі шукають.

- О, так! Я бачила, що ти наробила! - розреготалася Інесса і перекинулася в повітрі, демонструючи чудеса левітації та акробатики. - Лети за мною. Тут також є одне затишне містечко, де не шукатимуть.

Таша слухняно полетіла за Інессою. Внизу виднілися вже тільки ліси: химерні крони дерев, гігантські рослини кольорів «вирви око» та приторно яскраві величезні квіти, подекуди в зелені тонули блакитні блюдця – озера.

Інесса різко спланувала до одного з них.

- Ми приземлюємося? - крикнула їй навздогін Таша.

- Ні-і! Ми пірнаємо!

Інесса стрілою занурилася прямо в озеро і рівно пішла під воду. Таша, заплющивши очі від страху, затримала подих і повторила її маневр. Відчувши, як її тіло м'яко увійшло у водну гладь, вона розплющила очі. Інесса пливла до дна. Таша поспішила за нею, утримуючи ковток повітря у роті. Опустившись на саме дно, Інесса впевнено стала на ноги і, взявши за руки Ташу, притягла до себе. Вони запливли в якусь велику мушлю розміром з цілий будинок. Прохід усередину відділяла товща води, яка якимось дивним чином обтікала будівлю. Усередині мушлі було все видно, наче вдень. Стінки мерехтіли, і від них відбивалося м'яке світло.