14. Гість

У дверях кухні з'явилася статна фігура Дениса в розстебнутій шкіряній куртці та темних джинсах. Він одразу ж підійшов до Таші, наблизився до неї впритул, і, ставши на одне коліно, дбайливо взяв за плечі.

- Віра сказала, що на тебе напали... Я не зміг просто сидіти й вирішив відвідати тебе. Ти як?

Заплакана Таша не одразу знайшлася, що сказати. Вона не очікувала побачити Дениса. З одного боку, їй було приємно, з іншого боку - страшно ніяково, що він застав її в такому вигляді. Їй навіть на мить здалося, що це сон, але швидка спроба встати не мала успіху. Вона не спала. Віра маячила в коридорі, з цікавістю, ніби ненароком заглядаючи в кухню, але не входила в кімнату, щоб не заважати.

- Та дрібниці... Привиди минулого... Все гаразд. Не варто було приходити. Звідки ти дізнався мою адресу?

- На ресепшн у твоїй картці. Якщо все гаразд, тоді чому ти вся у сльозах? - Денис співчутливо глянув на неї та трохи посміхнувся.

- Плачу, що зірвалося заняття з плавання, - пожартувала вона, обтираючи сльози, і теж усміхнулася.

- Якщо тобі потрібна допомога… Хоч якась! Навіть банальна дрібниця! Чуєш? - Денис затрусив її за плечі, серйозно дивлячись прямо в очі. - Відразу дзвони мені! Я, як ніхто інший, розумію тебе. Адже я теж вчився заново ходити…

- Як це сталося?

Таша дивилася на нього сповненими смутку та цікавості очима, а Денис відвів погляд. Йому явно було непросто згадувати минуле, хоч воно давно залишило його.

- Я був юний і дурний. Навчався у школі олімпійського резерву. Попереду чекала блискуча спортивна кар'єра. А я все занапастив безглуздою витівкою. На спір стрибнув у річку з мосту і вдарився під водою об залізну трубу. Зламав обидві ноги, дивом вижив. Потім були довгі місяці лікування, три операції, рік реабілітації. Про спорт можна було забути. Я знову вчився ходити. Потім вирішив піти вчитися на реабілітолога. І ось я такий, яким ти бачиш мене зараз. Здоровий та щасливий. Хоча думав, що життя скінчилося, коли лежав у лікарняній палаті по пояс в гіпсі.

Таша мовчки дивилася на нього, навіть не рухаючись. Він відкрився їй зовсім з іншого боку. М'язистий красень оголив перед нею душу, і їй здалося, що їхні переживання та емоції перегукуються. Їй було легко та комфортно поряд з ним.

У кухню наважилася увійти Віра, делікатно визирнувши з-за рогу.

- Денисе, може, вип’єте чаю?

- Ну що ви, Віро! Не варто турбуватися. Я лише на хвилинку і то без запрошення… Мені вже час.

– Денисе! Прошу вас! Залишайтеся на чай із домашніми булочками! Ми з Ташею вам так вдячні! Ваші заняття позитивно впливають на неї!

- Мам... - зніяковіло зиркнула на матір Таша.

- Ну хіба що на пів годинки... - посміхнувся Денис і підморгнув Таші. – Ваша дочка почувається у воді, як риба. Вона природжена русалка!

- О, це в неї від мене, - кокетливо посміхнулася Віра, наливаючи чай. - Я ж кандидат у майстри спорту з плавання.

- Та ви що?!

- Так! Але після заміжжя покинула спорт. А ви, Денисе? Чи одружені?

- Мам! - знову смикнула матір Таша. Кожне її слово здавалося дівчині дуже недоречним.

- Все гаразд, - усміхнувся тренер. - Я неодружений.

- І куди тільки дивляться дівчата? - вигукнула Віра, сплеснувши руками, і кокетливо заправила за вухо волосся.

- У Дениса є дівчина, - вклинилася Таша в розмову і нервово подивилася на Віру.

Денис кивнув, відпивши трохи ромашкового чаю. Потім відставив чашку і з задоволеною усмішкою підвівся з-за столу.

- Дякую вам за частування, пані! Випічка дуже смачна, Віро! Але мені вже час. Незабаром наступне заняття…

-Звичайно, звичайно! - заклопотала навколо нього Віра, проводжаючи його в передпокій. – Дякую, що зайшли! Це було дуже мило з вашого боку!

- На все добре, Ташо! Чекаю на тебе наступного вівторка. І пам'ятай мої слова. Будь-яка дрібниця!

Таша кивнула у відповідь і провела його посмішкою.

Денис пішов, а Таша не могла перестати посміхатися, виглядаючи у вікно з дурним та щасливим виразом обличчя.

«Який же він все ж таки гарний… — думала вона. - Пощастило його Марині... »

- Який все ж таки шикарний мужик... Завжди любила плавців. - ніби озвучила її думки Віра тільки в більш відвертому тоні. Вона теж прилипла до вікна, щоб подивитися на фігуру Дениса, який швидко віддалявся від їхнього під’їзду.

– А який дбайливий! Він явно до тебе небайдужий.

- Мамо, про що ти! Та я колясочниця! А він здоровий, гарний… І дівчина в нього є! Сказала ж...

- Люба, не треба ховати себе живцем. Все при тобі… Ти можеш жити нормальним життям!

- Ось тільки не треба цитувати Синичкіну... Нудить вже від її фразочок...

- До речі, у тебе цього тижня сеанс із нею.

- Угу… - покірно закивала головою Таша і від'їхала від вікна. Денис зайшов за ріг будинку. - Піду посплю. Щось я втомилася від усіх цих переживань.

Таша, спритно відштовхуючись від стін, попрямувала до своєї спальні. Їй хотілося спати, та вона боялася засинати. Той політ над Феєрією був справді феєричним. Але рівно до того моменту, як шалений натовп почав палити по них з Інессою вогняними кулями. З одного боку, думки про Інессу не давали спокою, хотілося дізнатися, чи все з нею гаразд. До того ж у голові крутилася маса питань до неї. З іншого, – було страшно повертатися. Пережиті відчуття були такими реальними, хоч і уві сні.¹

«Мабуть, якщо зазнати різкого болю або навіть померти, то з усвідомленого сну відразу викидає…» - здогадалася вона. Але від усвідомлення цього легше не ставало.