12.2

Інесса розповіла, що після смерті Алістера деякі його адепти пізніше зуміли також потрапити до Феєрії уві сні, але стали помічати, що вона стала менш податливою та пластичною для внесення змін. Бажання та наміри стали виконуватися з крихітною затримкою. Світ ніби пригальмовував. Але вбивати себе заради життя у Феєрії більше ніхто не поспішав.

Проте за кілька років знову з'явилися фанатики, які бажали цього. Один із послідовників готовий був душу дияволу продати заради зустрічі з обожнюваним магом. Він вивчав його праці та навчився переміщуватися в усвідомлений сон, а потім - і в Феєрію. Окрилений здійсненою мрією, він захотів навіки возз'єднатися з Майстром Алісом Роулі. Він готовий був піти на самогубство, але на загальний подив, воно не знадобилося. Його бажання здійснилося саме по собі. Він перенісся до Феєрії разом зі своїм тілом, яке безвісти зникло з рідного світу. Так Алістер зрозумів, що Феєрія стала чимось більшим, ніж його фантазія. Вона стала реалізованим варіантом реальності після того, як його учень і він втілилися в цьому світі. Але все ж таки, можливість творити магію, тобто моментально здійснювати свої наміри, зберігалася. Щоправда, бажання стали виконуватися ще трохи повільніше.

- А чому так?

- Ну уяви, що варіант реальності – це флешка. Поки на ній нічого не збережено або збережено кілька фотографій, вона завантажується миттєво. Але що буде, якщо на неї закачати цілий фільм? Чи навіть декілька?

- Вона почне завантажуватись повільніше…

– Правильно! Так само працюють й інші варіанти реальності. Кожна людина – це файл на флешці. Чим більше завантажений світ, тим він важчий, тим сильніше він затягує випадкового гостя, тим слабше в ньому працює сила наміру. Наш світ дуже жорсткий і важкий. Тому наші бажання не виконуються по клацанню пальців, як уві сні. На це іноді потрібні хвилини, а іноді й роки.

- Неймовірно... Тепер я, здається, розумію. А Алістер та його учні так і живуть у Феєрії досі?

- А куди ж їм подітися? За два століття у Феєрії стало людно. Але я маю на увазі не простий народ, з яким ти стикалася. Вони лише місцеві жителі, матриці, зі своїми малозначущими короткими життями. А ось учні й сам Аліс почали зватись майстрами. Вони могли змінювати світ, створювати незліченні багатства та творити незліченні безчинства…

Останню фразу Інесса особливо виділила інтонацією і витріщила на вражену Ташу свої великі зелені очі, ніби намагалася справити на неї ще більше враження.

- Що ти маєш на увазі?

- Ти грала в гру «THE SIMS» коли-небудь?

- Ще б пак! Та мої шкільні роки пройшли у цій грі!

- Ну ось ... Гра в Бога. Алістер та його поплічники стали божками у Феєрії. Робили, що хотіли та з ким хотіли. Але з приходом у Феєрію кожного нового його послідовника, світ підвантажувався все більше, і творити магію ставало все складніше. Щоб влаштувати розкішний бенкет уже недостатньо було клацання пальців. Доводилося чекати день-другий. Щоб гарем із красунь ліг біля твоїх ніг, мало було просто цього побажати… Могли пройти тижні. Алістера почали дратувати нові майстри в його світі, які з кожним роком прибували та прибували.

- А хіба він не міг заборонити своїм послідовникам переноситися у його світ назавжди?

– Він так і зробив. Переконав останніх адептів згорнути діяльність таємного ордену і дозволив їм за це стати останніми, кого прийме Феєрія. З тих, хто того бажав, звісно. Але розумієш, праці Аліса та його щоденники розійшлися по світу численними копіями. Вони продавалися на аукціонах за величезні гроші, передавалися у спадок. Звичайно, після закриття ордена адептів ставало все менше, але завжди були люди, які бажали скористатися текстами Роулі, про які ходило безліч легенд і міфів. У періоди світових воєн, криз та глобальних перебудов завжди знаходилися здібні люди з неабияким розумом і потенціалом, які мріяли опинитися в кращому світі. Щоденники Роулі допомагали в цьому.

- Але ж вони не обов'язково повинні були залишатися у Феєрії після втілення. Чому ніхто не збудував свій новий світ?

– Може, були й такі. Але слід віддати належне Алісу. Він геній, яких небагато. Одна справа нафантазувати собі дикий пляж та гарненького хлопчика з шикарним торсом, а інша – облаштувати цілий світ так, щоб у ньому хотілося оселитися назавжди. Блукати варіантами реальності можна вічно, але це швидко набридає. Хочеться десь осісти з подібними собі.

- Чому не можна було втілитись в іншому реальному світі?

- Може й можна було. Але такі світи важкі, як і наш. Втілившись там, ти застрягнеш у ньому і не зможеш більше вийти, а ще не зможеш швидко реалізовувати свої побажання. Феєрія має особливі властивості, тому стала оплотом для сновидців, що тікають від реальності. Таких, як і я… - Інесса відвела погляд убік і замовкла. Таша, помітивши якусь незрозумілу тугу в її очах, теж не поспішала ставити запитання, переварюючи все те, що вона зараз дізналася.

- Знаєш, питань стає тільки більше… Це все дуже цікаво… А як ти дізналася про Феєрію та все те, що…

Та Таша не встигла домовити своє питання. Вдалині почулися крики й гомін.

– Нас вистежили! Швидко вставай! Летимо до річки!

Інесса схопилася на ноги, смикнула Ташу за руку, змусивши приготуватися до стрибка. У них були лічені хвилини на те, щоб зосередитися на своєму намірі. І ось Інесса вже чкурнула вгору, піднявши цілу хмару з квіткового пилку. Вона швидко набирала висоту, а Таша забарилася і відстала. Вдихнувши чергову порцію пилку, вона відчула сильний свербіж у носі. Їй хотілося чхати, і зосередитись на польоті зовсім не виходило.

Вичхавши злощасний квітковий пил, дівчина нарешті зрозуміла, що готова злетіти. Дивне відчуття легкості та свободи в усьому тілі дали їй зрозуміти, що намір полетіти готовий здійснитися. Таша відірвалася у стрибку від м'якої серцевини квітки та полетіла, швидко вирівнявши тіло в повітрі. Внизу вона побачила натовп, які розмахували руками та вказували пальцями у її бік. Люди метушилися і тягли щось велике й чорне, схоже на гармату.