12. Напівреальність

Інесса розляглася на квітці, закинувши ногу на ногу, а руку підклала під потилицю. Таша сіла по-турецьки, намагаючись сильно не крутитися, тому що від пилку, що підіймався у повітря, у неї відразу ж починало крутити в носі. Голівка квітки плавно гойдалася на вітру, тому сидіти на ній було ще приємніше. Як у дитинстві на гойдалці.

- Феєрію створили такі самі, як і ми з тобою, сновидці. Але ще задовго до Феєрії в усвідомлених снах бували стародавні шамани, чаклуни та знахарі. Сюди приходили мудреці та філософи у пошуках відповідей. Але далеко не всі, звісно. Лише ті, чий розум був відкритий для подібних подорожей.

- Хм... А зараз? Адже це вже не таємниця за сімома печатками. Усвідомлені сни прийняли як науковий факт, їх намагаються вивчати та практикувати все більше людей, - вирішила раптом похизуватися знаннями Таша. Недарма ж вона перечитала за останні тижні безліч статей в інтернеті й навіть кілька книг на цю тему. Їй чомусь захотілося показати свою обізнаність, хоч і вона, і Інесса розуміли, що знання її поки що мізерні.

Інесса вдала, що не почула вискочку, і просто продовжила свою розповідь, дивлячись у бірюзово-блакитне небо, в якому час від часу миготіли веселки.

- Так от... Раніше, коли тема сновидінь була пов'язана виключно з чимось містичним – наприклад, з потойбічним життям, потойбічним світом, магією, - опинитися в усвідомленому сні, та ще й зустріти в ньому когось іншого, було неабиякою випадковістю. В усвідомлені сни людей закидало випадково, а повторного такого досвіду ніхто особливо не шукав. Кажуть, в інші світи за допомогою усвідомлених снів уходили давні мудреці Сходу. Коли приходив час вмирати, вони просто відходили в усвідомлений сон, знаходили новий реалізований варіант реальності, який був їм до душі, і залишалися в ньому жити, матеріалізувавшись там. Їхні тіла зникали з рідного світу.

- Як це? Матеріалізуватися в іншому світі?

– Це відбувається само собою. Достатньо сили наміру. Головне не потрапити в якусь страшну реальність, де живуть дикі монстри чи з неба ллють дощі із сірчаної кислоти… Зате можна знайти світ, де люди живуть століттями або існують інші, вищі форми життя.

- Хіба таке можливо взагалі?

- Можливо все. Будь-який варіант, який ти можеш собі уявити, існує. Але не все реалізовано. Те, що не справдилося, існує собі тихо-мирно. Небезпеки такі світи не несуть. А ось важкий реалізований світ, як наш, поглине тебе, варто лише в ньому опинитися. Читала, може, про людей, які пропадали безвісти? Чи про незнайомців, які з'являлися в нашому світі, але були немовби з іншої епохи?

- Щось таке чула, але, якщо чесно, особливо у такі історії не вірила ніколи.

- А даремно. Це нещасні, які заснули, і уві сні їхня душа натрапила на реалізований сектор реальності – такий жорсткий та важкий, як і наш. Їх миттєво затягнуло у новий світ. А так, вони жили б собі у своєму часі та у своєму світі та горя не знали б.

- А що як я випадково перенесусь у справжній світ уві сні? Я також зникну?

- Так. Пропадеш безвісти. І освоюватимешся в новій реальності.

- Ой ... А як ... Як цього не допустити? Я б такого не хотіла.

Таша злякано витріщила очі, а Інесса спокійно продовжувала, ніби не помічала реакції мандрівниці-новачка. Вона плавно хитала лівою ногою, закинутою на праве коліно, у такт хитанню квітки. У Таші від цього навіть  у голові трохи запаморочилося. Занадто ці похитування нагадували рух маятника.

- Твоя підсвідомість прагне подорожувати лише безпечними секторами, тобто нереалізованими. Збої та відхилення вкрай рідкісні, не хвилюйся. Але свідомо перенестися в інший реальний світ ти можеш, якщо налаштуєшся на нього і сама захочеш це зробити.

- І повернутись уже ніяк не можна буде?

- Може, й можна. Ось тільки я не чула про тих, хто повертався... А я вже давно мандрую...

- Як саме давно?

- Та це не важливо… Сни віддавна стали головною складовою мого життя. Тож я багато сплю.

- Я також багато сплю. У всякому разі, мені так кажуть.

- Ми всі спимо третину життя, взагалі-то... І не дарма ж? Мені, наприклад, шкода витрачати цю третину марно. Краще вже блукати варіантами реальності.

- А я досі не можу в це повірити. Мені здається, що все це сон… Хоча це і є сон… Ну тобто ти розумієш…

Інесса кивнула, заплющивши очі, і загадково посміхнулася. Звісно, вона розуміла емоції Таші, адже колись також опинилася тут уперше. Це миле дівчисько здавалося їй наївною дурепою. Її захоплення і полум'яні очі викликали подив та сміх. Недосвідченість новоспеченої мандрівниці у снах тішили самолюбство тієї, що вважала себе досвідченою.

Розмова трохи втомила Інессу, але питання Таші сипалися градом і не давали розслабитися, лежачи на пухнастій квітці. Вона явно любила так відпочивати: просто дивитися в небо, погойдуючись у такт вітру, дрімати під спів птахів, який у Феєрії був особливо милозвучним.

Варто було Інессі задивитись на веселку чи подумати про щось своє, Таша одразу закидала її новою лавиною питань. Інесса іноді примудрялася перебивати нетерплячу ученицю, яка хотіла дізнатися все і відразу, і потихеньку випитувала щось про неї, хоча про себе говорити не поспішала. Таша охоче розповіла, що вона дитя двохтисячних, де вона живе, чим займається (прибрехала трохи, звичайно). Інесса явно була старша, а про місце проживання зовсім змовчала. Потім Таша трохи обмовилася про свою родину, сказала, що вона є студенткою економічного. Дівчина навмисне уникала теми своєї інвалідності, бо не хотіла, щоб у світі снів – єдиному місці, де вона почувала себе повноцінною – її жаліли. Хоча Інесса і не справляла враження жалісливої ​​людини, Таша зовсім не хотіла здатися слабкою чи вразливою. Жалості та ненависті вистачало в її реальному житті.

- Але ти віддалилася від теми. Хто створив Феєрію та навіщо? - повернулася до головного питання Таша, заметушившись на квітці. Маленька хмарка пилку знову огорнула її, через що в носі залоскотало.