11.1

Злякавшись не на жарт, Таша прискорила крок, оминаючи перехожих, що зупинялися, роздивляючись її. Кінець ринку вже виднівся попереду, а далі був ліс. До нього вона й прямувала.

- Хапайте майстра! – крикнув ще хтось. Натовп загомонів, і декілька людей, що були найближче до дівчини, швидко почали наближуватися до неї. Перелякана Таша чкурнула до лісу, перейшовши на біг. Натовп з галасом кинувся бігти за нею.

Якийсь м'язистий хлопець у шкіряних латах, схопив її за плече, наздогнавши зі спини. Таша закричала з переляку.

- Не чіпайте мене! Зникніть!

І в той самий момент, коли чоловіча рука вчепилася в її плече, вона відчула, як її ноги відірвалися від землі й вона підскочила вгору прямо у крону дерева. Підкорюючись непереборній силі, вона заплющила очі, а коли розплющила їх, то була на самій верхівці дерева. Її тримала за талію Інесса, балансуючи на тонкій гілці, що гойдалася від її рухів.

- Що це все означає?

- Зараз не час! Приготуйся летіти!

- Що? Ні-і-і, - крикнула Таша, глянувши вниз, і відчула, як втрачає рівновагу. Але Інесса міцно тримала її за талію і дивом сама не падала вниз.

- На раз, два, три – летимо! Просто уяви, що ти пірнаєш у ставок і пливеш. Летіти – майже те саме, що й плисти!

- Ні, ні… - бурмотіла Таша, безпорадно чіпляючись руками за Інессу.

- Раз, два…

- Ні! Я не зможу, я розіб'юся...

- Три! Лети-мо-о!

Інесса смикнула Ташу, і вони зірвалися вниз із самої верхівки. Таша заволала не своїм голосом і щосили уявила, що вона робить стрибок з вежі в басейн. Раптом здалося, що повітря виштовхує її, тримає її тіло. Розправивши руки перед собою, дівчина відчула, як траєкторія її падіння змінилася. Вона полетіла вперед, а не донизу. Пливучі у повітрі, наче у воді, вона зрозуміла, що летить. Висота вже не лякала так сильно.

Пролетівши над головами здивованих роззяв, над торговими рядами та бруківкою, вона швидко опинилася над лісом, злетівши трохи вище.

Страх перейшов у захоплення.

- Я лечу-у-у-у! Як же це чудо-о-во! - верещала вона, наздогнавши в повітрі Інессу. Та задоволено усміхалася та кивала у відповідь.

- Ласкаво прошу на борт! Біля твоїх ніг уся Феєрія! - Інесса провела рукою, ніби демонструючи все, що простягається внизу.

Таша озирнулася і побачила, що посеред лісу височіли дивовижної краси закрутисті верхівки будівель. Вони нагадували зефірки або трояндочки з крему на торті. Різних кольорів, дивних форм, з чудернацькими вежами, будівлі виглядали з-поміж лісового масиву. Верхівки дерев теж були різних форм: конусоподібні й навіть кулясті. Подекуди траплялися гігантські рослини з величезними бутонами, що подекуди розкривалися, і дерева... Багато дерев. Міста були втоплені в лісах, що густо підступали з усіх боків. Таша ніколи не бачила нічого подібного.

Феєрія простягалася на кілометри довкола. Серед веж-зефірок іноді виднілися блакитні просвіти. Це були водоймища з фонтанами найдивовижніших форм. Таші на мить здалося, що вона летить над грандіозним аквапарком, тільки замість спускалок були всі ці кумедні будинки. Очі розбігалися від такої неймовірної краси і яскравих барв. Рожеві, фіолетові, бузкові, неоново-жовті та зелені куполоподібні, спіралеподібні дахи та вежі гіпнозували своєю строкатістю.

Таша дивилася на все це і не могла надивитись. Її захльостували емоції, сльози щастя текли з очей. Їй хотілося кричати від захоплення. Коли зір нарешті почав звикати до яскравої картинки, її трохи відпустили емоції.

- Ну, як тобі Феєрія? – голосно запитала Інесса, хоч і так бачила блиск і захват у Ташиних очах.

– Я наче у казці… – задихаючись від захоплення, відповіла дівчина.

Домівки стали виднітися все рідше. Строкаті дахи проглядалися лиш де-не-де. Таша просто насолоджувалася своїм польотом. Вона зрозуміла, що тільки заради цього варто було занурюватися в тему усвідомлених сновидінь. Таких емоцій вона не відчувала ніколи і навряд чи зможе у реальності відчути та зробити щось подібне.

- Бачиш вишневу квітку з помаранчевою серединкою? – майже кричала Інесса, вказуючи на гігантську квітучу рослину, що виднілася вдалині.

- Та-а-к!

- Спускайся просто на не-е-ї!

Дівчата плюхнулися у квітку, як на м'яку перину, піднявши в повітря частинки пилку. Помаранчевий пил злетів, повільно осідаючи, і Таша з Інессою опинилися на кілька секунд наче на фестивалі фарб Холі.

- Фу-у-ух! Оце політали! - відхекавшись, струшуючи з себе пилок, сказала з полегшенням Інесса і сіла на м'які волохаті тичинки.

- Я хочу ще!

- Гей, постривай, подруго! Ще буде нагода.

Таша пригальмувала, згадавши загадкову поведінку людей на базарній площі. Потрібно було спочатку дізнатися якомога більше про цей дивовижний світ.

- Розкажи мені про Феєрію! Я хочу знати все! І чому тут якось загальмовано виконуються мої побажання?

- А… Вже помітила, так? - усміхнулася Інесса і закивала. – Ну, слухай… Розмова буде довгою…