11. Феєрія

Попереду виднілися різноколірні намети та прилавки. Людський гомін і гуркіт базарної площі чувся все виразніше. Погода була по-літньому спекотною, але в тіні дерев було досить комфортно. Підійшовши до крайнього намету, Таша помітила дірку в матерії. Вона зазирнула в неї й побачила спину якоїсь жінки, що копирсалася під прилавком. Внизу у великому плетеному кошику лежали якісь речі. Таша непомітно простягла руку в дірку та схопила те, що лежало зверху. На її подив це була довга легка шовкова сукня кремового кольору. Саме така, як вона уявила собі на березі.

«Це ж треба!» - подумала вона і швидко вдягла вбрання. Тонкий шовк приємно ковзнув по оголеному тілу. Виріз спереду підкреслив груди, прикриваючи лише пікантні місця. Таша із задоволенням провела рукою по витонченій тканині, відмітивши її неймовірну красу.

«Ну що ж, час знайомитися з місцевими жителями!» - радісно подумала вона і зальопала босими п’ятами по кам'яній бруківці.

Таша роззирнулася навкруги. Навколо було людно. З обох боків були торгові ряди з безліччю дрібниць та цікавих речей: яскравим різноколірним одягом, прикрасами, кухонним приладдям. Подекуди поряд з наметами виднілися маленькі кіоски, що нагадували шпаківні, з яких віяло ароматними прянощами, копченостями, смаженим м'ясом та іншими смаколиками.

Дівчині захотілося щось скуштувати. Вона підійшла до однієї з таких «шпаківень». За прилавком стояв чоловік років сорока, одягнений у якийсь смішний балахон у східному стилі. На голові у нього був якийсь цурбан із блискучою переливчастою тканиною. Він привітно посміхнувся дівчині, трохи косячись на її майже оголені груди.

- А що це таке? – Таша тицьнула пальцем в апетитні кручені калачики на великій таці, від яких пікантно пахло спеціями.

- Це піщужка копчена! Найсвіжіша! Зранку ще плавала! Спробуйте, спробуйте… - продавець простягнув Таші шматочок хваленої піщужки, наколовши одну на тонку дерев'яну шпажку.

Таша, задоволена пропозицією спробувати на смак дивину, слухняно відкрила рота назустріч шпажці. Пищужка виявилася якоюсь рибою в хрумкому клярі.

- Мммм ... Смачно! - дівчина з апетитом пережовувала смаколик.

- Вам скільки? Такій прекрасній дівчині віддам трійко лишень за сто денаріїв.

– Сто денаріїв? - Таша кокетливо перепитала, наче підігравала йому. Вона відразу ж уявила, як на її долоні з'являються ці сто денаріїв, але нічого не вийшло, як і з сукнею на березі річки.

Дівчина не засмутилася, але здивувалася. Поки вона знову і знову намагалася уявити монетки, продавець не здавався і продовжував нахвалювати свої товари. Таша слухала його мимохідь, не перестаючи представляти гроші в руці, ще й встигала з цікавістю оглядатися на всі боки. Їй здавалося, що вона бере участь у якомусь грандіозному шоу, чиїйсь грі чи у театрі просто неба. Ось тільки було не зрозуміло, який час та місцевість усі відіграють.

Кам'яна бруківка та ринок чимось були схожі на картинки із Середньовіччя, але вбрання торговців були дуже різними: у когось у східному стилі, у когось простіші, більш буденні, незрозуміло з якого часу. Одна жінка була вдягнена в строкате пончо, прикрашене пір'ям, яке зовсім ніяк не клеїлося із середньовічною атмосферою на вулиці. Покупців ходило небагато, але Таша встигла розгледіти і даму з височенною зачіскою в пишній спідниці, і чоловіка в коротких штанцях і сорочці, що були схожі на сучасний одяг, ще пара чоловіків були одягнені в шкіряні обладунки. У всякому разі, на Ташу особливо ніхто не звертав уваги, навіть не дивлячись на сміливе декольте з майже оголеними грудьми та напівпрозору тканину випадково роздобутої сукні.

- Ну добре, красуне! Тільки тобі і тільки сьогодні – віддам за вісімдесят і повітряний поцілунок для мене з твоїх прекрасних губ, по руках?

Таша посміхнулася і знову спробувала уявити гроші на долоні. Цього разу вже вісімдесят денаріїв. І на її подив, вона помітила, як прямо біля її ніг щось блиснуло. Вона нахилилася і побачила під прилавком дві золоті монети. Без зайвих вагань вона підняла їх, відчувши, що вони майже невагомі, і простягла здивованому торговцеві.

Той узяв монети, не розуміючи, звідки вона їх узяла, адже ще хвилину тому на бруківці жодних монет не було.

- Хм... Сто динаріїв... - промимрив він, розглядаючи монети та вивчаючи їх на справжність.

Таша взяла з розносу три піщужки, подякувала торговцю і, задоволена, покрокувала далі ринком, з апетитом поїдаючи роздобутий делікатес. Вона навіть не помітила, як торговець, активно жестикулюючи, почав кликати когось. Продавці та перехожі пожвавішали, стали пильно дивитися на дівчину.

Доїдаючи останню піщужку, Таша нарешті помітила, що всі навколо якось притихли й витріщаються на неї, хоча раніше такого вона не помічала.

Озираючись довкола, вона посміхалася оточуючим і привітно кивала, але зрозумівши, що реакції у відповідь немає, раптом відчула тривогу. Їй захотілося терміново втекти з цього місця.

«Мабуть, настав час переноситися звідси», - подумала вона.

Таша почала представляти Патріарші пруди, як вона знову опиняється там, але простір їй не корився. Вона зрозуміла, що тут її наміри чомусь виконуються не одразу.

Десь з натовпу, що утворився навколо Таші, почувся чийсь голосний вигук.

- Хапайте майстра! Бо втече!

«Якого ще майстра?" - подумала Таша, озирнувшись. Всі дивилися на неї, і ніякого майстра вона не бачила довкола. – От дідько! Як же вибратися звідси?.