9.1

Таша мовчала. По тілу пробивалося нервове тремтіння, у горлі стояв ком. Вона ніколи не бачила, щоб Женя плакав, та ще й так. Вона в принципі не очікувала, що хлопець може так виплескувати свої почуття. Він вчепився руками в її коліна і, важко дихаючи, кричав. Зціпивши зуби, крізь ридання, він не припиняв просити вибачення, казав, що зрадив, що любить, що винен. Таша слухала все це, і з неї наче лилася вода. Потоки води наче стікали з голови до ніг і уносили з собою важкість, напругу, бажання побити його до півсмерті.

- Я пробачаю тобі, - пошепки, пересохлими губами сказала вона і торкнулася пальцями його волосся. Він завмер від почутого і підняв на неї свої карі, залиті сльозами очі. На спотвореному від ридань обличчі засяяла надія.

- Дякую тобі… - досі стоячи навколішках, прошепотів він. – Дякую, Ташо…

Дівчина стояла, як скам'яніла, не в змозі поворухнутися. Вона відчувала, наскільки він вдячний їй за прощення. Женя підвівся з колін, витер сльози, і вони обнялися, як старі друзі, між якими нічого й не було.

- Іди. Я відпускаю тебе, – спокійно сказала Таша.

Женя весь засвітився, його обличчя осяяла усмішка. Він кивнув їй на прощання, а вона - йому. Євген Сарін пішов з легким серцем з Ташиного усвідомленого сну і з таємних куточків її душі.

З них обох немов зняли кайдани почуття провини, страждань та нескінченної недомовленості. Все це раптом зникло. Таша зрозуміла, що вже не відчуває ненависті до свого колишнього хлопця. Побачивши, як він по-справжньому страждає через свій вчинок, вона по-справжньому пробачила його. Тепер їй все стало зрозуміло.

Папа Жені був відомим у столиці адвокатом з репутацією безжальної акули, який не програв жодної кримінальної справи. Але справа Таші не увійшла до його послужного списку. Таша раніше не думала, чому в суді захищав її не Сергій Сарін, а зовсім інші адвокати. Тоді, під загрозою тюремного ув'язнення на неабиякий термін, після шоку від пережитого та заробленої інвалідності їй було не до того. Але тепер усе стало зрозуміло ... Аж занадто Сарін старший боявся заплямувати свою репутацію і репутацію свого дорогоцінного синочка зв'язком з опальною Ташею Малініною - мажоркою, яка сіла п'яною за кермо і виїхала на зустрічку, зіткнувшись зі старенькою «Ладою», за кермом якої був літній чоловік. Її ім'я довго полоскали на сторінках газетних шпальт...

Таша й помітити не встигла, як опинилася на тій трасі. Її підсвідомість слухняно перенесла її у той день, коли тільки починало світати, але було по-осінньому похмуро. Вона могла спостерігати все наче зі сторони. Вона не намагалася чинити опір тому, що коїться, і просто застигла в німому мовчанні.

Ось мчить її червона «Мазда» - новенька, подарунок татка на повноліття. За кермом вона - така красива, з шикарним макіяжем і злегка розпатлана, з вже неідеальною зачіскою. Доглянута ручка з бездоганним манікюром лежить на кермі, друга тримає телефон біля вуха. Вона щось кричить у слухавку незадоволеному Жені, який чекав її не під ранок, а набагато раніше. З аудіосистеми волає музика, у крові грає алкоголь. Пара келихів шампанського – це ж дрібниця, справді?

«Що тут їхати? П'ять хвилин усього по окружній - і ти вдома… Навіщо таксі?» - проносяться у вухах ті фатальні фрази, що Таша казала подружкам на прощання.

Тепер вона із застиглим жахом в очах безмовно бачить цю картину з узбіччя, як на кінострічці, але навіть не намагається щось змінювати. Її підсвідомість паралізувало ще тоді, в ту саму мить.

І ось вона мчить на всій швидкості з вечірки Янки. Їй хочеться якнайшвидше прийняти ванну і плюхнутися в ліжко після бурхливої ​​ночі, а тут ще й дзвінок від розлюченого Женьки. Вже світає, але ще темно через похмуру погоду. Мрячить неприємний жовтневий дощ. Попереду повільно їде темно-синій фургон. «Треба його обігнати якомога швидше… Що він ледве повзе!»

«Мазда» вилітає на зустрічку... Світло фар «Лади», що виїхала з перехрестя, сліпить очі. Таша втрачає керування, і її несе по слизькій дорозі ... Всього секунда, і все відбулося. Секунда пов'язала долі трьох незнайомих людей та перевернула все з ніг на голову. А потім тиша...

Водій лади непритомний, але відбувся переломами та сильним струсом. А ось сімнадцятирічна дівчина, дочка водія, що їхала непристебнутою на передньому сидінні, вилетіла через лобове скло. Та фатальна секунда стала останньою секундою її життя.

Таші пощастило. Вона залишилася калікою, але живою. Здавлені грудою заліза ноги більше не зможуть ходити, зате вона житиме. Хоч і з нескінченним почуттям провини за скоєне, з болючим бажанням повернути час назад, з усвідомленням непоправної помилки, зі спогадами про сірі очі тієї дівчини, широко розкриті й застиглі в жаху... Вбитої нею дівчини.