9. Привиди минулого

Таша залишилася віч-на-віч зі своїм усвідомленим сном. Але виявилося, що фантазія – не сильна її сторона. Здавалося б, перед нею відкривалися безмежні можливості, а вона й гадки не мала, чим зайнятися. Вона пробіглася пляжем, поплавала, насолодилася можливістю рухатися ... і на цьому уява вичерпалася.

«Ну і чим тут зайнятися? Піти до Дениса? Ні… Не хочу… Він мені відмовив. Вже й не хочеться якось… - розмірковувала вона, зариваючи пальці ніг у пісок.

- Висловити все цьому йолопу, Жені? А непогана ідея! - задоволено усміхнулася Таша, заплющила очі, і тут же матеріалізувала колишнього.

- А ось і він, ясне-сонечко... - сказала вона, побачивши за сто метрів від себе знайому до болю фігуру Жені. - Усміхається, козел... Ну-ну ...

Таша підійшла ближче і роздивилася Женю. Він був у джинсах та спортивній майці, що відкривала майже всю грудну клітину хлопця. Він завжди ходив у таких, коли було спекотно. Пихатий красень аж надто любив виставляти напоказ свої м'язи.

До Дениса йому, звичайно, було далеко, але рельєф підтягнутого торса і м'язів рук у комплекті з гарненьким личком привертали до нього увагу 99,9% осіб протилежної статі (і не тільки протилежної), де б він не з’являвся.

Ташу завжди це дратувало, але й вона не промах! Довгі ноги на високій шпильці, ледве прикриті мініспідницею або мінішортами, гордо крокували поряд з хлопцем і швидко розганяли натовп суперниць. Всі довкола тільки й встигали, що щелепи підбирати. Золота парочка – Таша Малініна та Женя Сарін – заряджені дітки з багатих сімей були зірками всіх вечірок та світських заходів. Закохані завжди були об'єктом захоплення та обожнювання, а ще – заздрості.

Женя дивився на неї сумно і мовчав. Посмішка зійшла з його обличчя, тільки-но дівчина підійшла до нього впритул. Вона теж мовчала і чекала, поки він заговорить першим.

- Таш, пробач мені... Мені шкода, що довелося з тобою розійтися.

- Чому ти так довго тягнув? Чому одразу не кинув мене? - гнівно накинулася на нього розлючена Таша, бажаючи виплеснути тут і зараз усе, що накопичилося за довгі місяці мовчання між ними; все, що вона не сказала йому під час останньої телефонної розмови.

- Я ж люблю тебе... Я... Я не міг...

- Тоді чому не підтримував? Чому не був поруч, коли мені було так погано, коли ти був так потрібен? Чому уникав мене?

- Вибач, але я не міг! - знову повторив він, стискаючи руки в кулаки. Його вилиці тремтіли від напруги.

- Чому?

- У мого батька бездоганна репутація... Ти ж розумієш... Він сказав, що я маю забути тебе, як страшний сон.

- Але ж ти був не при чому! Це я вляпалася, а не ти! Це мій страшний сон!

- Так, але всі повстали проти тебе... Лили бруд на тебе, і на мене теж. І мені було тяжко. Батько тиснув на мене! Я мав обирати між інтересами своєї сім'ї й тобою.

- І обрав сім’ю, значить ... - Таша відчувала, як у ній все палає і кипить. Вона вже майже готова була накинутися на ненависного хлопця. Роздерти йому обличчя нігтями, лупити його кулаками в груди і живіт, гарненько вмазати коліном у пах. Але він стояв перед нею такий беззахисний і навіть не намагався боронитися чи нападати.

- Ташо, пробач мені! Я тебе кохаю, але що мені було робити? Батько не хотів, щоб я навіть у лікарню до тебе ходив! А я все одно ходив...

Женя схопив Ташу за плечі і став трясти, дивлячись їй у вічі. Приголомшена Таша забула, що все це сон. Вона дивилася в очі хлопця і бачила всю ту скорботу і біль, з якими він говорив. Він не брехав. Його каяття було таким щирим і реальним, що їй стало ніяково.

- Благаю, пробач мені! Я винен перед тобою, але такий вибір мені довелося зробити, - руки Жені спустилися з плечей Таші, він став перед нею навколішки й, обхопивши її стегна, почав ридати. - Прости мене! Я вчинив, як остання сволота…