8.1

- Але як це можливо? Все здається таким реальним, аж моторошно...

– Це і є реальність. Ти так нічого і не второпала?

- Не зовсім.

- Уві сні твоє внутрішнє "Я", підсвідомість або душа - називай, як хочеш, - блукає у просторі варіантів. Все, що ти прожила у минулому і проживаєш зараз – це реалізовані варіанти реальності. Майбутнє - це безліч нереалізованих варіантів. Твої думки та вчинки на яву переміщують тебе у певний варіант майбутнього. І він стає реалізованим. Але всі інші ймовірності теж нікуди не діваються. Вони існують десь у просторі.

– Ми що, у майбутньому?

- Не зовсім так. Ми в одному з варіантів дійсності, який не реалізувався у минулому, теперішньому чи майбутньому. Тут ми можемо робити все, що захочемо. Сценарій розвитку подій ми пишемо з тобою. Точніше, кожна окремо, але поки що наші сценарії збігаються.

- Тобто, я можу робити все, що захочу?

- О, я бачу, тобі вже аж свербить швидше кинутися в обійми усіх качків простору варіантів, - іронічно хихикнула Інесса.

- Зовсім ні, - зніяковіло заперечила їй Таша і сильніше закуталася в шовковий халатик. – Просто емоції наринули тоді…

- Та годі! Я також не свята! Просто забула вже цей період. Не хвилюйся!

- А звідки ти? Я маю на увазі, насправді? Ну там, з якої країни… Хто ти в реальному житті?

- Яка різниця? Ти надумала стати мені подружкою за листуванням?

- Ну, ти говориш моєю мовою…

- Ти розуміла б мене, навіть якби я говорила на «абракадабрі» якійсь. Тут немає обмежень, забула? Не має значення, хто я там і звідки я. Найважливіше, навіщо я тут.

- І навіщо ти тут?

- А ти? – примружившись, перевела запитання Інесса.

- Поки що точно не знаю. Але тут я вільна і можу робити те, що не можу дозволити собі у реальному житті.

- Ось і відповідь. Ми всі тут за цим…

- І багато ти зустрічаєш таких, як я?

- Небагато. Але є цілі міста, світ, створений нами.

- Це як?

- Я тобі покажу. Але спершу ти маєш навчитися усвідомлено переноситися у потрібний варіант реальності. Нереалізований, звичайно.

- Добре, я згодна! Що потрібно робити? – з ентузіазмом та полум'яними очима спитала Таша.

- Гей, гей, притримай коней! Ти думаєш, мені дуже цікаво вчити тебе? Ще чого!

- Тоді навіщо було розповідати все це і чекати на мене тут?

- Та так... Шкода стало мені тебе, дурненьку... А то так би і копирсалася у тому басейні з тим красенем, не знаючи своїх справжніх можливостей.

«Та що вона заладила з цим басейном ...? Сама, мабуть, на Дениса поклала око» - нервово подумала Таша і відчула, як мало не перенеслася туди. Але вчасно зупинила себе та зосередилася на нинішньому моменті. Простір і справді був дуже плинним, гнучким і моментально підлаштовувався під її думки та очікування.

- Можливо, я можу якось віддячити тобі за допомогу?

- Можливо. – Інесса зам'ялася, наче сумнівалася, чи варто говорити щось малознайомій дурепі. - Гаразд, я тебе навчу! Але відразу обумовимо час зустрічей та місце. Цей пляж мені вже набрид.

- Добре. Я лягаю спати приблизно в один і той самий час. Як сьогодні.

- Це добре. «Майстра і Маргариту» читала?

- Читала колись...

– Тоді до зустрічі на Патріарших прудах. Пам'ятаєш липову алею, де Берліоз та Бездомний зустріли Воланда?

- Не дуже…

- Ось тобі домашнє завдання. Перечитай, добре уяви те місце, і сміливо пірнай. Там ми й зустрінемося наступного разу.

- А доки я не прокинулася, що мені робити?

- От чудна мала! - Інесса залилася гучним сміхом і поблажливо подивилася на свою нову підопічну. – Що хочеш, те й роби. Я люблю літати та розглядати все з висоти пташиного польоту. Ну це вже коли зовсім нема чим зайнятися.

- Я не дуже люблю висоту. Краще прогуляюся… Ти не складеш мені компанію?

- Набрид мені місцевий пейзаж ... До зустрічі!

Таша тільки й встигла відкрити рота, щоб попрощатися з Інессою, але вона вже розчинилася в повітрі.