8. Інесса

- Ташо, вставай, уже дванадцята, - Віра вторглася в Ташін сон без запрошення. Втім, як завжди.

Розсунувши штори, жінка за звичкою почала протирати пил і поливати квіти. Таша неохоче розімкнула повіки, що злиплися від учорашніх сліз.

- Я ж наче тільки заснула ... - дівчина потяглася за телефоном, щоб подивитись час, але мама її відволікла.

- Там тобі надіслали букет квітів! Такі шикарні троянди.

- Троянди? Про що ти? - Таша перевела погляд на стіл і побачила величезний букет червоних троянд у вазі.

«Від кого це? Женя вирішив познущатися на прощання чи… Денис?" - промайнуло в неї в голові.

- Букет просто розкішний, а записки немає! Вранці доставив кур'єр, – продовжувала Віра.

Таша знову потяглася за телефоном. На екрані висвітлилося "10:05".

- Ти ж сказала, вже дванадцята…? - засумнівалася Таша.

- Ну так. Прокидайся вже! Дванадцята.

Таша знову глянула на екран телефону, і було вже «12:30».

Думки сумніву знову пронизали її свідомість, але вона точно знала, як їх розвіяти. Дівчина спробувала підвестися з ліжка, від хвилювання заплющивши очі.

За мить вона відчула стопами прохолодний ламінат.

Віра дивилася на неї, наче нічого не трапилося особливого, і посміхалася.

- Ну нарешті! Ти встала! Дванадцята вже!

- Матусю, я так тебе люблю! - Таша підбігла до неї та обняла. – Ну, мені треба бігти! У мене стільки справ, а часу - хвилин п'ятнадцять від сили.

Таша відразу перенеслася в басейн.

На ній була мереживна піжама блідо-рожевого кольору - її улюблена. В ній вона завжди спала. А на тендітні плечі вона накинула шовковий халатик. У носі одразу защипало від запаху хлору. І вона відчула холодну плитку босими ногами. Навіть така дрібниця – відчуття холодної підлоги – приносило їй нечуване задоволення. Переступаючи з ноги на ногу, вона окинула поглядом просторе приміщення басейну. Але потрібен їй був не красень-тренер, а та незнайомка. У дівчини накопичилося стільки запитань до неї. Але загадкової дамочки там не було. Зате був Денис у коротеньких плавках і з букетом троянд.

- Ташо, я пішов від Марини. Ми повинні бути разом!

- Та-а-ак, не зараз. Відкинемо вульгарні думки та мрії. Ташо, зберися!

Дівчина заплющила очі й уявила перед собою пустельний пляж, що так їй полюбився. Реальність слухняно підкорилася їй, і декорації відразу змінилися. Пісок, прибій, захід сонця ...

***

- Ну нарешті! Я тебе вже три тижні вичікую.

Таша побачила перед собою ту саму жінку, всю одягнену в шкіру. Штани підкреслювали стрункі ноги та підтягнутий задок. Волосся незнайомки було зібране у високий хвіст, окрім рваної гривки, що спадала на очі.

- У мене знову вийшло! Я постійно перевіряла на яву, чи сплю я, і ось вийшло! Я сплю! Точніше, я прокинулася.

- Боже, який щенячий подив... - грубуватим низьким голосом сказала жінка, і, нарешті, представилася. – Я Інесса. А ти, мала, хто будеш?

- Таша. У нас мало часу, а я стільки хочу дізнатися.

- У нас ціла вічність, люба!

- Я читала, що усвідомлений сон може тривати хвилин п'ятнадцять від сили.

– І хто це написав?

- Не знаю...

- От і я не знаю. Його тут немає, чи не так? А ми тут!