4.2

- Тобто? - крізь дурнувату посмішку перепитала дівчина, нічого не розуміючи. – Ти що на мужиків перейшов? Єво, що за фігня?

- Спокійно, - тихо пробурмотів він і перемикнувся на м'язистого красеня в плавальному костюмі. – Здрастуйте, Денисе. Знайомтеся, це Таша.

Дівчина зніяковіло засовалася всією верхньою частиною свого тіла. Їй стало так ніяково, що хотілося кудись провалитися разом із цим триклятим інвалідним кріслом.

- Здрастуйте, Ташо! Я дивлюся, ви у гарній формі. Займалися раніше? - Тренер променисто посміхався і, створилося враження, наче і не помічав Ташіної вади.

- Вітаю. Так, пілатес, йога…

- Прекрасно! Тоді переодягайтеся, а я вас зачекаю тут.

- Добре ... - промимрила Таша, як зачарована, і попрямувала до роздягальні, вчепившись поглядом в Євсея.

- Єво, можна тебе на хвилинку?

Тренер переключився на двох дівчат, що сиділи на дивані. Вони одразу пожвавішали, випрямили спини й мило щебетали з красенем. А Євсей, зціпивши зуби, підійшов до сестри.

- Спокійно! Не вбивай мене! – слізно подивився на сестру хлопець.

- Це що мамин тренер з плавання, до якого вона мене хотіла затягнути? Якого біса ти мені брехав, падлюка ти?!

- Вибач! Так, це той тренер...

Таша зло подивилася на брата і спробувала наїхати на його дорогі туфлі колесом коляски, але той ухилився.

- Чудово! І ти вирішив маніпулювати! Знав, що я не відмовлю тобі. Ну ти й сволота!

- А як ще ми могли тебе витягти?

- Більше я ніколи не реагуватиму на твої прохання.

- Добре! Але благаю, сходи на заняття. Це справді дуже крутий чувак! Він колись теж був прикутий до крісла, але зміг встати на ноги й зараз – глянь на нього!

Таша мовчки слухала.

- Ти нічого не втрачаєш, - додав Євсей, бачачи, що Таша зацікавилася. - Просто спробуй. Я чекатиму тебе в холі.

Після цього він допоміг їй зняти верхній одяг і вийшов, залишивши Ташу наодинці.

Стягнувши з себе в’язану теплу сукню, колготки та черевики, Таша опинилася в одному купальнику. На виході з роздягальні було велике дзеркало. Її погляд упав на нього. Точніше, на власне відбиття. Таша дивилася, ніби на незнайому їй людину.

Перед нею була гарна дівчина, з довгим темним волоссям, зібраним у пучок. На неї дивилися виразні зелені очі з охайною лінією брів. Витончені вилиці виділялися навіть без макіяжу. Рот був трохи відкритий від подиву. Погляд ковзнув по фігурі. Купальник "монокіні" підкреслював груди, вирізи на талії робили її стрункішою. Вона сильно схудла за останні місяці, але виглядала дуже непогано. Дівчина, що сиділа перед дзеркалом, здалася їй цікавою, красивою і привабливою, але варто було перевести погляд на інвалідне крісло, як Таша відразу змінилася в обличчі. Вона ще раз роздивилася себе, але вже з огидою, і виїхала в хол.

- Ташо, ви готові, я бачу? Почнемо?

- Еммм ... Денисе, я не зовсім розумію, як це все відбуватиметься? – зніяковіло заговорила Таша, занурившись у сумніви та нерозуміння, як вона взагалі спуститься в басейн і що там робитиме.

- Ваша мама сказала, що ви чудово плаваєте. Це так? Ваше завдання – лише отримувати задоволення від заняття! Я все покажу по ходу.

- Взагалі-то, плавала ...

- Плавати неможливо розучитися. Вам сподобається, ось побачите, - з легкою посмішкою заворожливо сказав тренер, ніби справді не помічав вади Таші. Дівчині залишалося лише довіритися чоловікові. Вона зібралася вже їхати, але Денис відразу зупинив її.

- Ні, ні... Нам це не потрібно, - кивнув він у бік крісла і посміхнувся, після чого підійшов до Таші та підхопив її на руки. Дівчина від несподіванки ойкнула, відчувши, як сильні руки тренера обхопили її за талію та під колінами. Точніше, вона навряд чи могла відчувати його торкання в області ніг, але їй здалося, що в голові щось клацнуло. Її ніби жаром обдало, а серце пішло кудись у паралізовані ноги і, здавалося, там і лишилося, тож зовсім не б'ється.

Денис поніс її до басейну. Таша обняла чоловіка за шию і виглядаючи через потужне плече тренера, кинула погляд на Євсея. Той підморгнув їй і помахав рукою, зробивши прощальний жест.

Денис дбайливо опустився у воду з Ташею на руках.

- Ми можемо "на ти"? Зайва напруга нам не товариш, - шовковим голосом спитав він.

- Звичайно, - видавила з себе Таша і нервово сковтнула. Блакитні очі тренера дивилися на неї. Його руки вселяли у неї впевненість. Вона повисла на його плечах і дивилася у воду, боячись, що неконтрольовані ноги випадково притиснуться якось не так до Дениса у найцікавіших місцях.

- У тебе чудове тіло. Просто довірся йому. І мені.

Тренер розняв щільно стиснуті в замок руки Таші на своїй шиї і, притримуючи її за живіт і стегна, допоміг пливти. У дівчини спочатку сперло дихання, але вона поступово звикла до води та дотиків Дениса і почала рухатися у воді впевненіше.

Денис обходився з її тілом так, наче воно було його. Він впевнено підтримував її, керував її ногами та стегнами, допомагав їй рухатися природно. І у Таші виходило. Вона плавала! І Денис хвалив її, підбадьорював, робив компліменти. Емоції захльостували, вона посміхалася і відчувала до Дениса не просто симпатію, а ще й величезне почуття вдячності. Не лише за неймовірне заняття, а й за те, що вона вперше за довгі місяці знову відчула себе живою та нормальною, як раніше. Таша Малініна боялася усвідомити, що знову відчула бажання та тяжіння до чоловіка за довгі місяці після аварії. Не уві сні, а наяву.