3.2

- Привіт, сестричко! - Єва підійшов до ліжка, сів на краєчок поряд з Ташею і обійняв її.

- Мені тебе не вистачало! Не їдь так надовго!

- Що вдієш, обов’язок змушує.

- Точніше, тато? Так? - усміхнулася Таша.

- Радій, що ти не можеш ходити, Ташкенте, а то й ти вже розбиралася б у всіх тонкощах меблевої фурнітури.

Євсей ніколи не переставав жартувати над молодшою ​​сестрою, і у відповідь на образливе йому «Єва» придумав для неї ще страшніше прізвисько – «Ташкент». Навіть коли вона втратила можливість ходити, він примудрявся жартувати і з цього її становища. Але Ташу це зовсім не ображало - навпаки, вона не відчувала жалю в його словах. Ненависного жалю. Його знущання викликали в ній почуття нормальності, хоч би як це безглуздо не звучало. До того ж вона теж часто кепкувала з нього.

– Скажи, що не хочеш у нього працювати.

- Ти ж знаєш тата. Він знає краще, - спародіював улюблений вислів батька Євсей і скорчив смішну гримасу на обличчі. Таша засміялася. Їй навіть незвично стало від звуку свого сміху. Вона сміялася тепер дуже рідко.

- Так, знаю, - відповіла співчутливо Таша.

Перечити батькові справді було складно. Особливо враховуючи, що він забезпечував усі фінансові потреби і забаганки своїх дітей, без яких ті не звикли обходитися.

- Слухай, сестричко... Мені мама сказала, що ти зовсім не вибираєшся з дому...

- Ну ось ... Хоч ти не починай, - цокнула язиком Таша, ображено склавши руки на грудях.

- Ну, почекай-но! Вислухай! Мені потрібна твоя допомога.

- Що таке?

- Мені запала одна дівчина. Ось тільки мене вона зовсім не сприймає. Я для неї тупий мажор, не більше. А вона така вся піднесена, така вся ангельська...

- І з великими цицьками, так?

- Ну, навіщо ти так? – ображено нахмурив лоба Євсей. – Взагалі-то так, не без цього... Вона тренер з аквааеробіки.

- І-і-і-і…? Я тут до чого?

- Дозволь звозити тебе до неї на заняття! Благаю!

- Єво, ну ти дурень зовсім? Яка аквааеробіка? – обурено хмикнула Таша.

– Там спеціальний курс. Ну, будь ласочка, сестричко! Заради мене! А то… – Євсей завмер у смішній позі з руками, що імітують лапи з пазурами, після чого почав лоскотати дівчину, як у дитинстві. Та притискала руки до боків і намагалася ухилятися, звиваючись по всьому ліжку, і голосно сміялася.

- Гаразд, гаразд, бо впісяюся зараз від сміху, придурок ти! – крізь регіт та сльози здалася Таша.

- Чудово! Тоді до вівторка! - Євсей поцілував сестру в щоку, вони обійнялися на прощання, після чого він пішов. Таша зітхнула. На душі стало веселіше. Брат завжди умів найкраще за всіх псувати їй настрій і найкраще за всіх його підіймати.