3.1

Автокатастрофа поділила життя дівчини на до та після. До - була щаслива Таша, дочка забезпечених батьків (навіть дуже забезпечених!), студентка престижного ВНЗ, яка живе собі на втіху. Купа друзів, завжди галаслива компанія, вечірки, вік-енди за кордоном, шопінг у своє задоволення, перспективний наречений (ще і який гарячий красень!) Євген Сарін – все це було таким звичним для неї. І все це розбилося вщент разом з дорогою іномаркою, подарованою батьком на повноліття.

Щастя тріснуло навпіл, і почалося нове життя після. А між старим і новим зяяла прірва, урвище, чорна безодня, яку не можна було ні переступити, ні перестрибнути, хіба що перелетіти. Але хіба людина може літати? Тільки уві сні…
 

Таша більше не могла ходити через параліч обох ніг. Невелика чутливість збереглася, але часткова. Вона відчувала поколювання, печіння, якщо довго не змінювала положення ніг, відчувала гаряче і холод, зовсім трохи - сильні дотики. Але ходити не могла.

Батьки показували її безлічі фахівців, возили до іноземних клінік, де вона проходила по кілька курсів терапії. Нервову систему відновлювали новітніми препаратами, залучали сучасні методи психотерапії, м'язи розробляли за допомоги спеціальних масажерів. Це було боляче, важко та складно, ​​але Таша робила все, що радили лікарі, а ефекту не було. Нервові зв'язки нижче стегон не відновлювалися.

Дівчині купили суперкруте інвалідне крісло з полегшеного сплаву з купою функцій, на якому можна було навіть спускатися і підійматися сходами, але вона відмовлялася в нього сідати. Для неї це означало б визнати те, що тепер вона каліка, інвалід, неповноцінна, з фізичною вадою.

Привабливій і красивій дівчині це було чимось схожим на смерть. Вона навіть намагалася звести рахунки із життям, коли усвідомила, нарешті, що з нею сталося. Наковталася снодійного, але мати вчасно помітила, що скляночка з ліками порожня й викликала швидку. Дівчину відкачали, але бажання жити від цього не побільшало.

Мати забрала її до моря, щоб відволікти. Через місяць вони повернулися, але Таша зрозуміла, що за цей час від неї ще більше віддалилися друзі та наречений, який всіляко уникав зустрічей і дедалі рідше дзвонив.

Мати не зводила з доньки очей, оточила турботою та комфортом. Жінка могла це собі дозволити. Господиня мережі салонів краси повністю відійшла від справ, довіривши все адміністратору, і присвятила себе догляду за дочкою. Крім того, допомагав батько Таші – Мирослав Малінін, відомий бізнесмен та власник кількох меблевих фабрик «МалінКо». Але від того, що мати тепер няньчила її, як мале дитя, не відходячи ні на крок, Таша ще більше зневірилася, поринула в депресію та апатію, втратила віру в реабілітацію, тренажери та лікарів. Єдиним задоволенням, яке залишилося в її житті, були сни, бо тільки у снах вона могла ходити, бігати, танцювати, як і раніше. Тому вона багато спала, приймаючи антидепресанти, які прописав лікар. Таблетки викликали сонливість, що дівчині було лише на руку. Їх їй тепер, правда, видавала виключно мати, побоюючись повторення спроби накласти на себе руки.

Стук у двері перервав потік тяжких думок.

- Тук-тук! Привіт, барсук! – почувся рідний голос.

- Заходь, Єво!

У кімнату увійшов симпатичний хлопець двадцяти п'яти років з коротким русявим волоссям, у просторому светрі та модних штанах. То був старший брат Таші - Євсей. Він сердився, коли рідні називали його Євою або ще гірше – Євушкою, але прізвисько настільки до нього прилипло, що так почали звати його й друзі.

*******************************************************************************
Дякую, що завітали! Сподіваюся, історія Таші вас зацікавила) 
Не забудьте, будь ласка, потішити авторку серденьком за книжку)