IV - Перевірка кімнат.

 Кімнат з радіоактивними сюрпризами майже не залишилось. Подіяло це миттєво й дуже заспокійливо. У людей з'явився нормальний сон і жаху тоді поменшало.                                                      

 Можливо, того справжнього апокаліпсису й не буде? Життя змінюється і може бути таке "справжнє життя" саме для них ?                                  

 З'явилася стабільність, також з'явилася згуртованість. Чи цінували це люди? Так.                                 Заборона на алкоголь подіяла на людей не дуже натхненно. Багато хто з них знаходив втіху саме в цьому. Напої заборонили, але пошарпані кишені ніхто не перевіряв. Жили, як і жили.                

 Поки стане сил, як то кажуть. Ранок був світлим і надміру святковим.

 Так, свято зависло в повітрі, як той монстр, що трохи почекає (поглузує) й нападе.                                   До Одрі долинуло :                                                                      

  - Живи поки живеться!                                                            

  - Та пішов ти!! - вона ледь не кричала. Добряк не спромігся відповісти на коментар. Він чимдуж зринув.                  

 Час летів стрімко, але місіс Тіл була швидша. Яким таким чином, вона надибала тут "оновлену" жіночу особу? Дивлячись на "дружню" жінку, змовчала. Навіть місіс Тіл на це б не відповіла.                                    Відповідей і стерпних пояснень з будь-якого приводу тут не шукали. Тут знаходили, дещо інше. Точніше затоварювались.                                            

    ***                                                                

 Хтось грюкнув дверима, але встановленню контакту це не допомогло. Розпатлана, схудла і зла... Одрі відвернулася, але місіс Тіл була з таких. Не з наполегливих, а скоріше...Ну з дуже "причепливих".             Втлумачити, що справа важлива. От, що треба було зробити... Що ще вона могла тут робити?                                      

  - Одрі, ти сьогодні вживала?                  

  - Ніяк ні! - на обличчі Одрі яскраво з'являлася знайома розгніваність.            

Сил в неї не було, але вона мала спекатись Тіл. Хоча "настирлива місіс" просто так не відвалить.    "Дружня жінка", яка ніколи не могла поводитись розважливо. Через постійний стрес у Тіл з'явилася злість, а от у дружньої Одрі зникли пристойність і повага.                                  

Не взираючи на апатичність, і інформацію про дикторку-тирана, жінка спиталась :                                  

  - Це може бути правдою? Тобто, врятованих у нас немає, але від неї був сигнал?                                       Місіс Тіл, несхвально позираючи на склянку Одрі, промовила :

  - Мабуть, я навіть не знаю... Але це може бути вона. Я питаю себе другий день. Чи можливо, що вона досі жива? Та місцина непридатна до життя, але вона міцний горішок.                                               Дивлячись на те, як несе бідну Тіл, жінка прошепотіла :                                  

  - Я збагнула, що ненавиджу локшину. Дивно, що я намагаюся "заїдати" свої почуття.                                  - Феноменально, Одрі... То не тримай їх? Висловись, ні?                                                      

 Відраза до локшини зросла, а відчуття пригніченості? Вона не була певна. Місіс Тіл обережно заохочувала її до розмови, роздивляючись з цікавістю. Розмазані плями і цей кричущий макіяж, робив Одрі розбитою. Ліхтарики блимали тут і там, люди рухалися незважаючи на них.                                  

  - Тіл, я відчуваю сором.                                

  - Хм, гаразд... Сором.    

  - Ти сказала, що я маю пірнути на дно. Відселила і відокремила мене від усіх. Проблема в тому, що мені тут комфортно. Тут я сама, (без своїх гріхів) але мені дійсно не зручно, що Мел побачить мене такою. Тіл, це якась зневага, бо спочатку я відчувала що мною витирають підлогу, але зараз знаходячись тут...                                          

Відчуваючи зневіреність жінки, місіс Тілл відказала :                                          

  - Ти не така. Зараз байдуже - місіс Тіл знехотя взяла до рук спорожнілу склянку, покрутила.                    Інженери гуртом оминули їх. Хтось скрикнув в натовпі.                                            

 Один з головних інженерів проволав :          

  - Розходьтеся! Усі по кімнатам!! Рівень небезпеки зріс!!                                              

 Деякі кинулись до головного корпусу. Головний Сем, проштовхуючись, скрикнув :                                         - Ходімо народ! Ви чули інженера!? Другорядні працівники усі по своїм закуткам!!                                      Коли він наблизився до них, прошипів :      

  - Даруйте, що перебиваю Ваш ласкавий вечір! Побачення, відміняється. Усі виходимо.                        Тіл ледь огризнулася :                                      

  - Це не побачення!                                    

 Через хвилину (все-таки зібравшись)  перепитала :                                              

  - Де..я потрібна?                                        

 Втомлено витираючи обличчя, незважаючи на Одрі :                                    

  - Ніде. Просто сховайтеся по кімнатам. В тебе є засоби безпеки в приміщенні і регулятор радіації... Тож, візьміть це до себе, якщо в вашому суспільстві так не роблять.                                                             Схоже, головний Сем був взагалі без настрою. Тіл кивнула трохи роздратовано :                                         - Ок, ходімо. Можеш почекати в мене.  

 Білявці не дуже подобалось, що Сем почав вважати її хвостовичкою. Таким собі винятком з правил.                            

 Жінка якось, не дуже усвідомленно звернулась до неї :