I - Дитячі вподобання. Пролог. перша частина.

 P.S  Міс Діккенс - таємнича і трохи неадекватна ожп. Загалом, я трохи захопилася сюжетом.

 Світло вимкнули несподіванно, а тому міс - місс... Я зміню потім. Так, у історії я прибрехала. Коли кажуть Андре бігав і радів. Ну...По  факту, единє від чого бігав Аднре - Джозеф. 

 Купка браслетів, камінців та золотих дрібничок оселилася всюди. Гучний гомін і калатання коліс не заважали.                    

 Хоч дитина і була маленькою, але вона вже призвичаїлась.                                      

 Вічний стукіт і ревіння двигуна не турбували, дитина навіть засинала.                    

 Чого не скажеш про дівчину. Молода особа, погано переносила, як гучні розмови так і нову "велику та новітню обстановку. Місце було звичайне, але вище рангом.                                                  

  - Привілегії. Не такі звичні і хороші, але це вони. Питання у тому, скільки ще так зможемо жити...                Бурмотіння трохи збудило малу дівчинку, вона ледь позіхнула і кліпнула.                                                         На підлозі був великий поїзд (мініатюрний і побудований своїми руками), копія іграшки Тедді Беа і усяке різноманіття.                                      

 Схоже, сьогодні Тедді Беа вирішив піти в шалений відрив, бо ж не мав лапи (чи руки?). Медвежа пика теж була пошкоджена, одна з кривих очей викотилось. Ще кілька таких потрясінь, вбивчо-неадекватних падінь і око взлетить.                                                      

 Наразі від ведмедя вирішили відчепитися, бо браслетики і купка золота цікавили більше.                              -  Я вже впевнена, якщо піти в хвіст... Скоріше за все, в них  є якийсь Вінні-Пух.                                                - Заразом знайдеш мені мою здорову психіку ? Бо я від цього гуркіту келихів вже того... Позичиш нову клепку ? - дівчина зиркнула на білявку з кривою посмішкою.                                                      

 Білявку, яку звали Тіл зачарувало.

 Деякий час, білявка спостерігала за малечею...                                                

 В ці хвилини, брюнетка, яку кликали місс Діккенс, дивилася на блонду Тіл з щирим подивом. Схоже усе захоплення дісталось малечі, а її плани на перехід ніхто не переглянув.                        

  - Ти ж у курсі, що нам потрібен перехід впродовж цього тижня ? Ти хочеш, щоб ми застрягли на непрохідній дорозі ? Ми маємо перейти, щоб...                                            

  - Ми обговоримо, це з тобою. Ми забезпечимо людей усім необхідним - білявка Тіл відмахнулась.                                

 "Але чи зможете Ви? Чи вистачить у Вас сил, якщо металеві частки попадуть у середину ?"                       Втім, місс Діккенс нічого не виголосила з цього приводу. Надлишок розмов про небезпеку і проблеми ? Кому потрібне таке свинство й непередбачуваність.                          

 Цього дня люди були спокійні. Вони не тривожилися, збирали  речі і допомагали іншим. Андре теж кілька разів завітав. Працювати Андре не хотів :                                                          

  - Спостерігач з мене ніякий. Наша команда у нормі.                                      

 Щоправда, Хавві вчасно не вийшов на зміну. А коли у Хавві почалися панічні атаки, Андре не зреагував. Просто проігнорував друга.                                                        

 "Хоча може таке ставлення вважається... У нормі речей ?"                        

 Андре бігав, допомагав з ковдрами і світився. Неврівноваженість Андре дратувала, а сяйво щасливих очей... Вона з цього  приводу теж промовчала.                                          

  - От коли буде ще одна дитина! То в усіх нас...                                                      

 На цій радісній ноті місс Діккенс запустила в Андре аж двома бананами.                                                       Втрапили вони в ціль швидко. Дівчина була вправним стрільцем, а тому танець і боротьба Андре проти бананів... Так, все було програно.                    

 Коли в чоловіка полетів ще один фрукт (і потрапив прямісінько в синець), Андре заверещав і втратив ще й свою честь.                                                  

 Добре, що білявка цього не бачила.                              

 Бо вже сама місс Діккенс отримала б на горіхи. Андре злиняв, щось кажучи, що робота фігня, і про досвід батьківства. Шкода, але сьогодні посада батьківства була доступна тільки їй.                                      - Що ти ще хочеш?                                                  

 Дитя тицьнуло у зламаний браслет. Поряд валявся зламаний і пошарпаний кулон, але й це дитя змогло ухопити. Схоже, дівчинка була щаслива. Малеча відчувала, що може подолати усе.                   Темні очі, які дісталися від Андре, захопливо сяйнули.                                          

  - Тіл, йди глянь, що там сталося. А то від цього торохкотіння, як машина...так і ми вилетімо прямо в Космічну обіту.            

 Тіл віддала брюнетці подушку і пирхнула  :                                                  

  - Ти ще скажи вріжемося в Марс.              

 Мала дівчинка з легкою веселістю дивилася на жінок. Одна з них показувала язик, а інша готувалася до "пір'їної битви".    

  "Дивні"                                                        

 Маленька підтягла до себе браслет з бурштину й алмазів.                                      

 Велетенська машина дійсно сповільнилась. Тіл загубилася біля виходу, поспішаючи до головного входу. Дитя підлізло до дівчини.