Епілог

У це свято ми вклали стільки сил та ідей, що останні три дні я дуже мало спала, не в змозі подолати переживання. Ялинка, яку встановили у дитячому будинку нагадувала те саме Дівич дерево. Вихованці дитбудинку будуть не те що здивовані, вони однозначно отримають космічні емоції. На проведення свята розщедрився не тільки меценат, який постійно підтримує цей заклад, а ще й заокеанські друзі. А ще фільмування, яке будуть вести приховані оператори. Все це не додавало спокою, а навпаки.

Я навіть очікування щорічної зустрічі з вигаданим персонажем на другий план відсунула. От хто б мені сказав, що я закохаюсь в чоловіка зі сну?  І що він кожного року в один і той же день, точніше ніч буде снитись? Сама собі дивуюсь, але викорінювати болісну фантазію не наважуюсь. Та навіть розповідати про неї нікому не збираюсь.

Я навіть притупнула, стоячи в зануреному у темряву приміщенні. «Остання перевірка» - сказала я Мартіні й хлопцям. Дівчина хитнула головою, та притримала їх, прошепотівши, що наодинці у мене думки скоріш заспокоїться.

Коли на Дівич дереві спалахнула зірочка, я від несподіванки сіпнулась. Ліхтарики почали повільно розгорятись, лавандовий відтінок їх світла примусив серце завмерти в очікуванні новорічного дива. Несподіванки, яка потягла мене до дерева, всупереч доказам розуму.

- Я тільки перевірю, - прошепотіла, зупинившись в декілька кроків від отвору, який з’явився у повітрі.

- То ти йдеш, кохана? – чоловік у темно-сірому, чудернацькому, на земну думку, костюмі, відвів у сторону пасма реального Дівич дерева. – Бо я зачекався!