Вражаю частину 8

Знаєте, що означає «водити козу?»

Це одна з найдавніших різдвяних містерій, що збереглася до наших днів і відбувається у щедрий вечір.

Трактування звичаю дуже широке, загалом його навіть відносять до аграрно-магічним культам і шануванням тотемних тварин.

Під час ритуалу і згідно з текстом пісні Дід «убиває» Козу палицею, а потім «тужить» за нею й намагається оживити. Це йому вдається за допомогою ритуальних дій — співу та танців, а також дарів, що мають піднести господарі.

У випадку ж зі світом, в який мене занесла новорічна несподіванка, мабуть, саме так народжуються студентські забобони та ритуали.

Навіть не хочу знати, хто розбовкав мою пісеньку про намистинки, бо навіть хлопці раз по раз підскакували до мого п’єдесталу, та навішували підношення на роги, бубнячи під ніс:

Хто дарує намистинку,

Той отримає п’ятірку!

Так, і ви здогадались, що намистинки у них були з дивовижного каміння. Але скакати з такими подарунками, я б точно не ризикнула. Дивилась на всю цю святкову містерію, дивувалась, захоплювалась, та дякувала долі та Філіду, який так гарно склав договір. А ще співчувала наслідному принцу, бо під Дівич дерево його майже третя частина красунь Академії запросила. Першокурсниці в більшій частині. Бо, ті що старші, я так розумію, переросли, розпрощались з фантазіями, залишивши їх Дівич дереву, та тому, хто їх утилізував.

Погляд гарного чоловіка у сірому, у темно-сірому вбранні я зловила тоді, коли черга з охочих вмилостивити козу трохи проріділа. Він стояв недалеко від Дівич дерева, напевне, щоб довго не шукали охочі затягти в пошуках кохання, ще подумала я, коли той погляд спіймала.

Я навіть про власну непрезентабельну зовнішність забула в ту ж секунду. А кажуть, що кохання з першого погляду не існує.

Мене, немов окропом накрило, музика вимкнулась, гості всі кудись поділись, а я в його погляді потонула.

- То як, подобається вам у нас, таємнича незнайомка? – прошелестіло у мене в голові, і чоловік злегка поклонився, підтверджуючи власне нахабство. Заборона на ментальні розмови на цьому святі була пов’язана саме з Дівич деревом.

- Дуже! – кліпнула повіками, милуючись мерехтінням зірочок на Дівич дереві. Майнула думка, що ніхто не зможе спіймати правопорушника, тому що казкове дерево підживлюється його силою, мерехтить поряд з ним інтенсивніше та яскравіше.

- Тоді може скажете, як вас звати? – губи чоловіка випустили ледь помітну посмішку, а в мене тьохнуло серденько.

- А вам для чого? – не втрималась від кокетства.

- Сподобались ви мені, дуже! – в тому самому тоні, відповів він, та посміхнувся ширше.

- Я?

- Так, саме ви! Ми не закінчили розмову про ментальні блоки.

- Ой! Як незручно, я ввела вас в оману! Я не першокурсниця, і мій час збігає!

- А ви скажіть своє ім’я і ми обов’язково продовжимо наше знайомство!
- Обіцяєте?

- Присягаюся силою!