Узгоджуючи частину 6

Філид вислухав мою розповідь про утилізатора, покачав головою.

- Ну тобі й везе, стрибухо! Наслідного принца довкола пальця обвила, та ще й на його Тінь натрапила.

- Хто я? – аж рота від здивування відкрила, - нікого я не водила!

- А хто на прихисток вказав, та повідомив, що саме там ти зараз знаходишся?

- Хто я? – знову мекнула здивовано.

- Не я ж! Я, насамперед, зовсім не розумію, чого в цей раз дві Матті прикликали. Це ж зовсім з пантелику збиває!

- А де друга? – не зрозуміла ситуацію я.

- Ти ще скажи, що ти не Матті.

- Ні, а з чого ви так вирішили?

- Так ти ж сама наслідному принцу своє ім’я сказала.

- Хто я? – втрете витрішилася я на циклопа.

- Ні, я! – сплеснув він  руками.

Я трохи подумала, та й згадала.

- Так то я не своє ім’я сказала. Я саме в той час згадала, що ми з прибиральницею в ту халепу втрапили. Ось і погукала її!

- З одного світу – одну душу, - для чогось пояснив наглядач.

- Та не може бути, у неї й дійки, ого-го були. Я ще не розуміла, чому вона мовчить.

- Бо маг, що вас переміщував, та ілюзію накладав, повинен був повідомити, що розмовляти заборонено.

- А, так, пригадую, щось про спілкування подумки.

- Отож!

- А я нічого не підписувала, умови співпраці не обговорювала, тому тільки мені вирішувати, яким саме чином комунікацію з вашими остолопами проводити! Теж мені, ловці душ! Я скаржитись буду.

- Н-да,  не пощастило принцу. І мені докупи.

- А тобі чому? – здивувалась я.

- Що змію на грудях пригрів, - тяжко зітхнув чоловік, - від принца сховав.

- От не скигли, тобі ще медаль повинні дати, за те що рівень випробовування на вищій щабель підніс!
- Хто я? – здивувався циклоп.

- Ну, не я ж! – відповіла майже так як він, - теж мені залік, піджарити інтелект поневоленій душі, виламуючи його ментально. Ми про блоки тільки з фантастичних книжок знаємо. А виставляти нас їх не вчили.

- Діло кажеш, - розправив плечі чоловік. – То я пішов?

- Куди?

- До куратора цвіркунів. Повідомити про розширення зони пошуків. А то принц улітку буде тебе до самого свята шукати. Невже зовсім не шкода його?

- Мені себе шкода. Я може в розпачі, в засмучених почуттях!
- Це по якій причині?

- Бо, я так зрозуміла, що після пригоди душам пам’ять корегують? Як під Дівич деревом?

- Є таке, але вибач, тобі все рівно ніхто не повірить у вас там.

- А я нікому не розповідатиму! Будь ласочка!

- Так, договір, умови співпраці, і щоб не забирали спогади. Все?

- І можна на весну, - хоч одним очком глянути?

- Добре! Тільки не загубись!