Дивуючи частину 5

Дівич дерево було неймовірним. Застигло посеред великої галявини, розквітаючи де-інде блідо лавандовими зірочками, поєднаними у великі кулі. Якось трапилось на очі фото з ялинкою з білосніжних світлових куль. Навіть сама не знаю, чому та ялинка мене так зачепила. Але зараз, перед очима майорів більш прекрасний варіант того захоплення.

Нижній ярус гілок був схожий на витончену світлову штору з Алі експресу. Вітерець грався пасмами світлового оптиковолокна, і я не вчулася, як залізла між цього дива.

Коли переді мною закружляла уявна пара в величному, обсипаному камінням одязі, я навіть рота від здивування відкрила. Жінка в цій парі виглядала манірною та дещо обтяженою атрибутами величі. Одна корона, на мій погляд, на кілограмів двадцять тягла. Вона з такою баштою, навіть ходити не змогла б.

Пара, розчиняючись в повітрі, залишила після себе якусь невдоволеність, невірність та неправильність. Наступна ілюзія демонструвала якусь захмарну кількість одягу, знову ж дорогоцінностей, та дівчину, перед якою навколішки стояв красень з такими плечима, що я на них тут же балкон домалювала. Була у видіннях, що пропливали переді мною войовниця, яка ж, знову таки, з тим самим, чи подібним чоловіком, щось там рубали та завойовували.

І хоч остання пара виглядала доволі гармонічно, але й вона з під мого носа розтанула, принісши слова «ну, й дурні вони усі!»

- Ну, чому дурні, - не погодилась я з голосом, - не зрілі, по юнацькі емоційні та максималістичні. Ця незрілість примушує їх втілювати бажане в настільки гіперболічні явища.

Наступна ілюзія застигла у мене перед носом, у ній доволі мила дівчина мріяла про купу дітей від запаморочливого чорнобрового красеня, від якого навіть у мене серце сіпнулось. І когось він мені нагадав.

- І що ж тут несумісного? – запитав все той же голос, - кількість, чи якість?

- Ну, саме тут, я дуже сумніваюсь, що з такою фігурою вона народила два десятки діточок. Та ще й за короткий час. Не ікру ж вона метала!

Чоловічий голос наблизився, та відчутно пирхнув, - погоджуюсь, у неї навряд чи це вийшло б.

- А відповідальність, а ментальні сили, щоб виростити всіх цих дітей, дати не тільки материнське тепло, а й навчити.

- Ось-ось, а у неї такий вираз на обличчі, наче вона себе сама на п’єдестал підняла, і їй тепер всі винні. Насмітять ментально, а ти потім вигрібай все це.

- Так Дівич дерево саме повинно нерозділене кохання перетравити, - я не могла підібрати відповідного слова, тому чоловік фиркнув.

- Явно ти першокурсниця та погано слухала лекцію. Дівич дерево тільки зловить та утримає те, що не отримає продовження. А ось чистять ментальне сміття при перевищенні доцільності такі порушники, як ми з тобою. До речі, навіть цікаво, за що тебе сюди?

- За ініціативність, - майже не збрехала я, - а тебе за що?

- Тобі всі причини озвучити, чи останньої достатньо буде?

- То ти, той – перший розбишака?

Невидимий співрозмовник весело зареготав, продовжуючи хапати досить гарячі мрії торішних академісток. «Навіть розгледіти усе те неподобство до ладу не дав» - заворушилась у голові думка.

На невисловлену претензію чоловік реготнув ще завзятіше, пояснивши, що подібні перебільшення ще ні одній дівчині на користь не йшли.

- Це чому це? – так і хотілось розказати про необхідність статевого навчання, але в останній момент я язика прикусила, тому що зрозуміла – мене ментально почули!

Покараний примовкнув на секунду, а потім так в’їдливо поцікавився: чи не соромно мені. Та й продемонстрував останнє бажання. Там де величезний дракон, схожий задніми ногами на кенгуру, чи все ж на того самого цвіркуна, збирався пристроїти свої причандали у напівголу, я навіть не змогла сходу ідентифікувати те жіноче зоонеподобство.

- Ой, фу! – зашарілась та долоньками перед собою замахала, - дайте мені наснаги все це роз бачити!

- Отож-бо! Чому мені здається, що у тебе більш витончена і пристойна фантазія?

- Не смій лазити в мою голову! – скрикнула, розуміючи, що я й так досить ґрунтовно влипла.

- О, то ти й по ментальному блоку іспит завалила, - прошелестіло над вухом, і я не витримала. Давно я так не бігала. Це ще добре, що в мене чотири ноги, і казкове дерево навдивовижу мене швидко відпустило.