Розкручуючи частину 3

 - Я ж з ним домовлявся, - бухтіло чоловічим басом майже над вухом, - друзів не водити, землю не копати!

«Знову сусід, дядько Петро, сварить сина - майнула думка, витягаючи мене з чудернацького сну. – Тільки яку ще землю цей упертюх міг копати? Не під балконом же!»

- І чому так темно, - спитала вже вголос, не розуміючи, на якому такому килимкові я заснула, та чому він піді мною солодко посапує. Ще кілька хвилин я приходила до тями, розуміючи, що то мені не наснилось.

- Яка безвідповідальність, у нього що, вчора ювілейна вечірка була?

- Ні, новорічний корпоратив! – не стримала сарказму, потроху зрозумівши, що сварять когось уявного за розкидану по газону землю.

- Хто тут? Ану виходь! – гаркнуло так, що у мене навіть вуха заклало, а хутро піді мною мекнуло та на вихід стрибнуло.

 - Вам що, робити нема чого, - роздратовано огризнулася, - теж мені наглядач кротів!

Вранці я буваю злою. А тут ще й голодна, подвійне комбо.

Спеціаліст з газонів швиденько закотив на бік частину імпровізованого даху, розсунув цурпалки й дивлячись на мене однісіньким оком повідомив – а ти, гарна, хоч і вередуєш! Напевне, голодна?

Чоловік у комбінезоні на голе тіло хоч і був схожим на циклопа, але розмір мав відносно не великий. Ну, не вдесятеро вищий за пересічного представника цього світу.

- Голодна, то й що? Не смакує мені вся ця зелена маса. Я бутерброд з кавою хочу!

- Нема питань, ходи-но зі мною, і нагодую, і напою.

- І в царицю перетворю! Ні, дякую, не вірю я вам!

- В царицю? – почухав репу циклоп, - а це хто ще така? Я магією перетворень не володію! А якщо я тебе сховаю, щоб цвіркуни не знайшли – підеш?

- Ох ти ж! Чи не дорого візьмеш, щоб збрехати!

- Я ніколи не брешу, - чоловік перевернув картуза задом наперед і щез.

- Копперфільд одноокий! – охнула я, - вибачте, беру свої слова назад!

- Так би зразу, а то не вірю, не вірю! Вилазь вже, стрибуха!

Філид, саме так звали чоловіка, швидко зачистив місце злочину, поклавши руку на землю, призвав шматки землі на місце, і вони самим казковим чином утрамбувались назад в яму. Прикрив все дерниною, не забувши мене похвалити за правильний метод зняття шару з газоном. «Йому вже більше тисячоліття!» - ошелешив віком рукотворного саду-парку.

- А Матті пошукаємо? - я згадала про подружку, яка дременула та не показувалась на очі.

- Для грибів тут не сезон, - відповів наглядач саду-парку.

- Подружка це моя, тільки вона чомусь мовчить!

- То погукай, бо зовсім часу не залишилось!

- Матті, - заволала я на все горло, навіть якась зграя пташок з дерева здійнялась.

- Ме-е-е, - долинуло здалеку.

- А щоб тобі! Вона вже до прихистку блудних душ дісталась!

- Це погано? – перелякалась я, уявивши психіатричну лікарню.

- Пропоную сніданок, і там все розповім.

«Там» було великим будинком у стилі гобіттів. Правда усередині приміщення мало чотири виходи по сторонах світу.

- О, яка несподіванка, це що запасні? – буцнула я мордою на двері.

- Кожний вихід в зону сезону! Квіточка – то весна, яблучко – літо, листочок помаранчевий – осінь. Ну а зима то сніжинка.

- Не зрозуміла, це як?

- Ця місцина поділена магічно на чотири сезони. Щоб цвіркуни тренувались не тільки на свіжому повітрі, а ще й у різному середовищі.

- То у кожний сезон можна потрапити тільки через ваші двері?

- То так, або порталом по дозволу керівника цих лопухів.

- Фантастика! А учнів ви не поважаєте все ж! То цвіркунами, то лопухами обзиваєте.

- А за що їх поважати? Шибайголови! Після них стільки прибирання кожного разу. А ти їж, крихітко, зараз ще кави тобі наллю.

Я набила запропонованою смачною булкою рота, та порадувалась, що я не справжня коза. Бо доїти себе б навіть цьому спеціалісту не дозволила. Це ж повна Коза Ностра, якщо що!